З Олегом Блохіним їх познайомила травма коліна: королева гімнастики Ірина Дерюгіна

Вчора, 11 січня відсвяткувала своє 63-тє день народження легендарна людина, зірка радянської гімнастики, справжня «художниця-революціонерка», головна інтриганка міжнародних змагань та неймовірно чарівна жінка — Ірина Іванівна Дерюгіна.

Можна безупинно довго говорити про її блискучі спортивні досягнення і масштабний внесок в історію світового та українського спорту, перераховувати її титули та досягнення в якості діючої спортсменки і в якості тренера, але переоцінити її вплив на українську гімнастику просто неможливо.

Поєднати гімнастику і балет не виходило

Ірина Дерюгіна народилася 11 січня 1958 року в сім’ї спортсменів. Батько Іван Дерюгін — олімпійський чемпіон з п’ятиборства, мати Альбіна Дерюгіна — тренер з художньої гімнастики. Тому, доля фактично не залишила дівчинці вибору: вона просто повинна була стати спортсменкою. Питання було тільки в тому, який вид спорту вона обире і яких висот досягне.

Першою її мрією був балет і деякий час вона успішно поєднувала його з гімнастикою, але потрібно було обрати щось одне. У 1968 році, у віці 10 років Ірина Дерюгіна вступила до Київського хореографічного училища, але вже в 1972 році вона змінила свою думку.

«Паралельно поєднати гімнастику і балет не виходило. Я обрала художню гімнастику, про що досі жодного разу не пошкодувала. Після того, як я покинула училище, я все літо провела на вулиці з предметами і відпрацьовувала кидки, перекати, маніпуляції. Здавалося б, що у мене є все: прекрасний тренер в особі мами, батько, який відмінно знав, що таке спорт. Але не тут-то було. З моїм характером впоратися було важко, в мене практично ніхто не вірив, і на мої бажання не звертали уваги», — згадувала Ірина Іванівна.

Хоча балериною вона не стала, але хореографічна підготовка їй дуже потім стала в нагоді — допомогла Дерюгіній сформувати в гімнастиці свій власний стиль, не схожий ні на чий інший. «У багатьох гімнасток мого часу була колосальна фізична і акробатична підготовка, але їм не вистачало балетної виразності і витягнутих ліній. Я змогла змінити гімнастику», — говорила Дерюгіна про секрет свого успіху.

Вже в 14 років вона потрапила в збірну СРСР, хоча конкуренція в команді тоді просто зашкалювала: гімнастика перебувала на особливому контролі у держави. Цей вид спорту не тільки красивий, видовищний, але і той, що приносив медалі. В 1975 році, у свої 17 років Дерюгіна виграла абсолютну першість СРСР, а також зайняла 4 перших місця у фіналах в окремих видах і вже вважалася безсумнівним лідером, «номером один» не тільки в масштабі Радянського Союзу.

Далі до 1979 року включно вона вигравала абсолютну першість СРСР і завойовувала Кубок СРСР. За 11 років виступів за збірну країни — з 1972 по 1982 рік — Ірина Дерюгіна зуміла стати однією з найбільш титулованих гімнасток не тільки Радянського Союзу, а й усього світу. Ірина Дерюгіна п’ять разів ставала абсолютною чемпіонкою Радянського Союзу, стільки ж раз завойовувала це звання на Кубку СРСР, ставала 4-кратною переможницею престижного тоді Кубка Інтербачення.

Після Чемпіонату світу 1979 року Ірина отримала дуже серйозну травму — розрив хрестоподібної зв’язки. Пошкодження багато в чому наблизило кінець кар’єри гімнастки. Кар’єру Ірина Дерюгіна закінчила в 1982 році.

Тренерська кар’єра і «Кубок Дерюгіної»

Після завершення спортивної кар’єри Ірина Дерюгіна стала займатися тренерською діяльністю. Разом зі своєю мамою Альбіною Миколаївною вона утворила тренерський дует, який очолив збірну Української РСР, а згодом і України.

Серед вихованок Ірини Дерюгіної — гімнастки Олександра Тимошенко (Олімпійська чемпіонка 1992 року) Анна Безсонова (бронзовий призер Олімпійських ігор 2004 і 2008 років), Анна Різатдінова (бронзовий призер Олімпійських ігор 2016 року, Чемпіонка світу 2013 року), Оксана Скалдіна (бронзовий призер Олімпійських ігор 1992 року), Аліна Максименко (призер Чемпіонатів світу та Європи), Тамара Єрофєєва (Чемпіонка світу та Європи), Наталія Годунко (Чемпіонка світу та Європи), Олена Дзюбчук (Чемпіонка світу) тощо.

Крім тренерської діяльності, Ірина Дерюгіна в різний час виконувала і обов’язки судді, була в журі міжнародних змагань найвищого рангу. Ірина Дерюгіна також є організаторкою і авторкою ідеї проведення в Києві щорічного міжнародного турніру з художньої гімнастики «Кубок Дерюгіної», згодом Гран-Прі «Кубок Дерюгіної-Нафтогаз».

На сьогодні вона Ірина Дерюгіна є Президентом Федерації гімнастики України, головний тренер Національної збірної України.

З Олегом Блохіним познайомилася у травматолога

Ще в період активних виступів за збірну СРСР, молода Дерюгіна познайомилася в травматологічному відділенні зі знаменитим футболістом київського «Динамо» і збірної СРСР Олегом Блохіним, куди обидва звернулися з пошкодженими колінами.

Весілля володаря «Золотого м’яча» і чемпіонки світу з гімнастики стало подією століття, яке обговорювали на кожному кроці. Одружилися вони в 1979 році, а в 1983 році у подружжя народилася дочка – Ірина Олегівна Блохіна.

На жаль, шлюб проіснував до 2000 року. Вони були прикладом міцної сімейної пари, але кар’єра не залишила шансу їм бути разом. Між іншим, дочка Блохіна і Дерюгіної теж виявилася не обділеною талантом. Відома в Україні актриса співачка, телеведуча Ірина Олегівна Блохіна стала автором слів і виконавицею футбольного гімну Євро-2012, а нині вже в якості Віце-президента Федерації художньої гімнастики України й старшого тренера національної збірної України готує наших талановитих дівчат, майбутніх чемпіонок.

Про маму вона говорить так: «Всі ми знаємо про такого героя, як Супермен. Але якщо задуматися про жінку Супергероя, то для мене це Ірина Іванівна. Вона супергімнастка, супертренер, супердонька, супержінка і моя супермама. І якщо секретною зброєю Супермена є його костюм, то секретною суперзброєю Ірини Дерюгіної є її ніжність, любов, крихкість і витонченість, розуміння людей, працьовитість, наполегливість у досягненні мети, повна самовіддача улюбленій справі, титанічна витримка, загартований характер та неймовірна віра в красу».

Ірина Іванівна перевернула весь гімнастичний світ, будучи ще діючою спортсменкою і продовжувала і продовжує це робити як чудовий тренер. Єдина і обожнювана дочка, любляча мати і бабуся, шанований тренер і просто «велика» людина, і все це наша Ірина Іванівна Дерюгіна.

Руслана Сторожук