Володимир Горовиць: найкращий піаніст ХХ століття

11:03  |  29.11.2020
Володимир Горовиць

Володимир Горовиць

У долі людини, особливо людини мистецтва, напевно, більше закономірного ніж випадкового. Зовсім невипадково у далекому 1914 році приїхав до Києва з концертною програмою видатний російський композитор та піаніст Олександр Скрябін. Це місто тоді було одним з найбільших культурних центрів Російської імперії. Музичне життя у ньому вирувало, тож цілком природнім було прохання одного з учнів Скрябіна послухати гру на роялі свого маленького племінника.

«Здається, у нього є ознаки обдарованості».  Скрябін без вагань передрік долю хлопчика. «Він буде піаністом», але навіть Скрябін не міг передбачити, що Володя Горовиць стане кращим серед «великих», можливо, найкращим піаністом 20-го століття. Щоправда, американським піаністом, як пишуть джерела.

«Я хотів би побачити країну, де народився»

Володимир Горовиць

Володимир Горовиць

Дійсно, Володимир Самуїлович Горовиць довгі роки жив і працював у Сполучених Штатах Америки, але витоки його життя та творчості знаходяться, все ж таки, не в цій країні.

«Я хотів би побачити країну, де я народився. Я не можу більше чекати, можливо, я скоро помру.», сказав Володимир Горовиць в одному з американських інтерв’ю.

У 25-му році Горовиць їде до Берліну. З собою десяток доларів на афіші для концертів. Він любив ризиковану гру і на роялі і в житті, і, найчастіше, вигравав.

Народився він в Україні або як називали її тоді Малоросії, в місті Києві в 1903 році в родині відомого, авторитетного та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. В великій сім’ї постійно звучала музика. Дружина інженера, Софія була піаністкою, тож або грала на фортепіано сама або навчала  своїх 4-ох дітей.

Наймолодший – Володя, почав грати вже у 5 років. Його батьки не забули настанову Скрябіна: «він буде піаністом, але його треба вчити». Володі не виповнилося й 9-ти років, коли його віддали до Київського музичного училища у клас професора Пухальського. Паралельно він ходив також і до звичайної гімназії, але там особливими успіхами не відзначався.

«Я не був старанним учнем. Мені цікавила тільки музика», зізнавався він згодом.

Справжнім його життям було музичне училище, що стало невдовзі консерваторією. Тут він був у центрі уваги, вважався одним із найталановитіших учнів, але водночас одним із найпримхливіших. Педагогам було з ним не легко. Він не сприймав правил та канонів у всьому: і в техніці, і в манері гри, він йшов якимось своїм, одному йому знаному, шляхом, але результати говорили самі за себе.

Читайте:  Как мог выглядеть Киев: топ-6 проектов, которые не пропустила советская власть

1920-го року Володимир Горовиць закінчив Київську консерваторію, закінчив тріумфально… Після завершення його екзаменаційного концерту, екзаменатори стали та зааплодували. Таке сталося вперше за всю історію училища.

Читайте також: Гімн Різдва: як український “Щедрик” підкорив світ

Концертная діяльність

Володимир Горовиць

Володимир Горовиць

Горовиць відразу ж розпочинає концертну діяльність. Спочатку в Києві, згодом по всій післяреволюційній Росії. Треба було годувати сім’ю. Він швидко займає провідне місце серед молодих піаністів, але за стінами концертних залів 20-ті післяреволюційні роки: час маніфестації, революційних гімнів. Тепер не до Моцарта чи Вівальді, а зголоднілій, стомленій злиднями публіці не до концертів.

Горовиць відчуває, щоб слідувати своїй долі, необхідно в житті зробити різкий поворот. Треба йти у світ… Щоправда, за кордоном на нього ніхто не чекає, але й тут залишатися безглуздо.

Перед від’їздом треба попрощатися з рідним містом. Володимир Горовиць дає концерт у Київській філармонії. Він щасливий від того, що грає у залі, який слухав Рубінштейна, Рахманінова, багатьох видатних музикантів Європи. Він ще не знає, що грає тут востаннє у своєму житті, а публіка ще не знає, що цей концерт прощальний.

У 25-му році Горовиць їде до Берліну. З собою десяток доларів на афіші для концертів. Він любив ризиковану гру і на роялі і в житті, і, найчастіше, вигравав. Після двох непомітних виступів, на третьому концерті в Берліні гучний успіх. У світовому піанізмі пробив час Володимира Горовиця. У його житті настала фаза «крещендо» — підйому, стрімкого злету. Про повернення до СРСР не могло бути й мови. На Горовиця чекали Париж, Лондон, Рим, Мадрид, Женева, Амстердам і всюди його супроводжував величезний успіх. На його виступи неможливо було дістати квитки, газети публікували захоплені рецензії, з’явився навіть термін «горовицеманія». Разом з успіхом прийшло і матеріальне благополуччя. У нього з’явився власне фортепіано «Steinway». Не треба було рахувати кожну копійку і їхати на концерти у трамваї.

Влаштувалося і особисте життя Володимира Самуїловича. На початку 30-их років він виступав в Італії разом із знаменитим диригентом Артуро Тоскані. Дочка Тоскані, Ванда невдовзі стала дружиною Горовиця. Радощам молодим додало народження донечки Соні, яку подружжя назвало на честь матері піаніста. Побутові та особисті проблеми були вирішені і стало можливим цілком довіритися поклику долі – натхненному виконанню «великої» музики. Горовиць гастролював у Європі і не виконував, а творив музику на очах в завмерлих залів. «Імператор музики», «легенда піанізму», так величала Горовиця підкорена Європа.

Читайте:  Не той важіль: аварійне приводнення Як-40 на болотах київських Осокорок

Але залишалася ще непідкореною Америка. Велика країна свободи, демократії, технічних досягнень і масової культури. Чи здатна така країна зрозуміти та прийняти вишукане мистецтво? Був певний ризик, чи не вперше, відчути байдужість публіки або навіть «провалитися» зовсім. Але його не лякали ризиковані ситуації.

У 1928-му році він в черговий раз випробовує долю і прибуває до Нью-Йорку. Виявилося, на нього тут, немов, чекали. Він грає у переповнених залах, дає безліч концертів і попит на нього незмінно зростає. Давній друг Горовиця, ще один титан піанізму, Сергій Рахманінов вітає його з великим успіхом та обіцяє всіляко його підтримувати. Вони не були конкурентами. У США їхня дружба ще більш зміцніла.

Читайте також: «Территория А»: топ-10 украинских групп девяностых

Горовиць їхав у «новий світ» на гастролі, а залишився там назавжди. Америка стала йому другою батьківщиною. Він багато, навіть занадто багато концертує і раптом «я не можу більше грати», несподівано заявляє він і припиняє усі виступи. Що ж спонукало цю кризу: втома, сімейні негаразди, смерть доньки, а може, раптові сумніви у собі, а можливо все разом?

Він не грав з 1953-го по 1965-ий рік. Але як кажуть, від долі не втечеш. У 1965-му році оголошується концерт Горовиця у «Карнегі Холі» — головному музичному залі Америки. «Сенсація. Титан повертається», радіють газети. Черга за квитками стоїть і день, і ніч. І ось Володимир Горовиць знову за роялем, немов і не було тих 12-ти «мертвих» років.

«Володимир Горовець – один з кращих піаністів світу дасть концерт у Москві. Вперше за 61 рік він буде грати в себе на Батьківщині», прозвучало на американському телебаченні.

Москву тоді залихоманило. Легендарний Горовиць… Як дістати квиток, як прорватися до зали? Цей концерт став історичною подією. Володимиру Горовицю вдалося без фальші зіграти головну тему своєї долі. За 3 роки до смерті він, як і хотів, повернувся туди, де ця тема починалася. Йому вдалося все.

До столиці України колишній киянин не наважився їхати: стояла радіоактивна весна 1986 р., чорнобильський травень. Та й хто на нього там чекав? Батьки, брати, сестра вже відійшли у «кращий» світ.

Читайте:  Кошмар из Боярки: история маньяка Юрия Кузьменко

«Виступаючи перед публікою, Горовиць не зробив жодних помилок у виконанні творів. Наприкінці життя він сприймався публікою «останнім романтиком», як його завичай називали. Горовиць був «стихією». Його техніка та наповнення гри були надлюдськими. Слухачі перебували під враженнями декілька днів. Те, що вони чули, було чимось унікальним, можливо, надприроднім. Можливо, вони відчували, що з Горовицем закінчується «золота доба» піанізму», говорив Девід Дюбаль —  професор Джульярдської школи музики (США).

Маестро помер у Нью-Йорку 5 листопада 1989 р. від серцевого нападу. Його поховали у родинному склепі Тосканіні на кладовищі “Cimitero Monumentale” в Мілані. Тут вони всією галасливою італо-американською сім’єю разом: тесть – Зевс диригентів, Король піаністів, його дружина Ванда, їхня улюблена дочка Соня.

Цікаво, що один журналіст — Д. Дюбаль — згадував, зокрема, і такий красномовний епізод: якось Горовиць виступав з англійським оркестром і був незадоволений повільним темпом виконання. «Я родом з України, і я покажу тим англійцям, що таке темп!» — збуджено вигукнув маестро. Тим самим фактично визнавши, що складовою його генію є й часточка землі, де він прийшов у світ.

У Києві теж не забули про свого земляка. На будинку по вулиці М. Коцюбинського, де жив музикант, встановлено меморіальну дошку. А з 1995 року в пошуках геніїв рівня Горовиця щорічно проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті музиканта. Конкурс виявив уже багато талановитих, обдарованих молодих виконавців. Однак, напевно, такі, як Горовиць, народжуються раз на тисячоліття.

Читайте також: Письменник Сергій Жадан: “Те, що робиться зараз в українській культурі, це просто революційні речі”

Він, Володимир Самійлович Горовіц – піаніст, якого неможливо копіювати, символ фортепіанної гри XX століття, найнепередбачуваніший музикант сучасності, 25-разовий володар вищої Світової музичної нагороди – премії «Греммі» у кількох номінаціях.

 

Руслана Сторожук

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Метки:
Оставьте комментарий

*

  1. […] Читайте также: Володимир Горовиць: найкращий піаніст ХХ століття […]

  2. Зильберман Юрий 20:34 | 07.12.20

    Ну… Ошибок так много, что не имеет смысла указывать. Вопрос: зачем писать, если на сайте конкурса В.Горовица есть моя книга «Семь очерков о Владимире Горовице», где все описано, причем с приложением соответствующих документов?

  3. […] Читайте также: Володимир Горовиць: найкращий піаніст ХХ століття […]

  4. […] Читайте также: Володимир Горовиць: найкращий піаніст ХХ століття […]

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: