Вишиванки киянок - як передавали традиції столичні панянки

Вишиванка — це код нації. Роками вона передавалися з покоління у покоління. Її шили власноруч, вкладаючи у кожен хрестик особливий сенс: щастя, успіх, любов, кохання. Вродливі киянки красувалися у вишиванках на церковні празники, привертаючи увагу перехожих та дратуючи вихідців із росії. Сьогодні розповідаємо про сакральні значення узорів та орнаментів, показуємо архівні світлини та чекаємо ваших знімків у коментарях.

Мода на вишиванки

Олена Пчілка стала законодавицею моди на вишиванки. Вона носила їх ще тоді, коли це було заборонено і вважалося дурним тоном. Втім, Пчілка була не боязкою жінкою, цього вона навчила і свою доньку Лесю Українку. Сорочки, розшиті унікальними орнаментами, стали символом українського цвіту нації.

Минають роки, століття, а вони все так ж актуальні і сьогодні, адже це дещо більше, ніж просто одяг. Ще з часів енеоліту на теренах сучасної України було поширено вишивання, як вид мистецтва, тож абсолютно вірно казати, що вишиванка є у крові українців.

Поціновувачами вишиванок були скіфи, і чимало цікавих знахідок з часів їхнього існування про це свідчать, зокрема одяг, декорований орнаментами і виконаний технікою стьобання. Минаючи роки козацтва, ми переносимося в 1920-ті і початок 1930-хх років — саме тоді серед українців був сплеск моди на вишиванки. Їх носили не тільки заможні кияни, але й більш бідні прошарки суспільства.

Читайте також: Андрій Садовий – неофіційна біографія мера Львова

“Гра в українця”

Дівчина з Мраморщини. Початок 20 століття

Полюбляв вишиті сорочки і Микита Хрущов, відомий своєю “кукурудзяною лихоманкою”. Він, власне, не дуже прагнув розуміти, яку культурну цінність вони несуть, проте на публіці часто з’являвся в колоритних сорочках. Беручи приклад з політика, так одягалася тогочасна еліта. Згодом прийшов застій, а з ним і знищення та применшення української культури. В рамках так званої “українізації” радянській владі довелося дозволити народний стрій, однак те, як вульгарно вони це зробили — відгукується й досі.

Українська вишита сорочка — це довгі години кропіткої роботи, підбору ниток, полотна, узорів, орнаментів та багато іншої делікатної праці. Однак тогочасна влада звела образ українця до червоних поліестерних шароварів, пластмасових вінків з маком, що більше схожі на поминальні, та такі ж сорочки — недолугі, із гіперболізованими узорами та з дешевої тканини. Виглядало це все комічно і неодноразово служило в якості жартів для російської еліти, яка відверто знущалася та применшувала здобутки української інтелігенції.

Вже пізніше, на початку 60-х років, вишиванки стали символом протесту проти тоталітарної влади — їх носили дисиденти, а за такий одяг могли посадити у в’язницю, побити на вулиці чи пригрозити розправою. Попри це, українці не боялися тиску і гордо одягали унікальні сорочки, передані від матері та батька.

Читайте також: Готель “Україна”: як будували один з найвищих хмарочосів столиці

Київська вишиванка

Святкова жіноча сорочка. Київська область, Києво-Святошинський район. 1910-ті роки. Експонат із приватної колекції Ukraina Antiqua.

Українська вишиванка відрізняється, в залежності від регіону своєї фундації. Так, на Київщині були розповсюджені дрібні геометричні та рослинні мотиви. Цікаво, що саме на столичних сорочках був важливим контраст — на білому полотні розміщували яскраві кольори, а от найрозповсюдженіший символ — це зірки, квіти, виноградні грона. Для жіночих сорочок обирали червоні, жовті, сині кольори, підкреслені чорним. Також колір сорочки вибирали відповідно до вроди дівчини: якщо білява — то світлі кольори, якщо чорнява — то червоні, якщо ж руса — то змішували відтінки червоного і зеленого в один узор.

Поширеними на Київщині були і квіткові орнаменти, адже саме ними прикрашали чоловічі вишиванки — це виглядало як масивна нагрудна прикраса. Крім того, до парубоцької сорочки могли пришивати делікатне ажурне мереживо — робили це так майстерно та делікатно, що в результаті сорочка ставала схожою на полотно художника. Власне, кожна українська вишиванка унікальна.

На Київщині дебелу частину сорочок для дівчат робили з коміром-стійкою — такий елемент означав, що дівчина на виданні. Чим молодша була панянка, тим більшу кількість сорочок вона мала — приблизно 35, від барвистих до більш скромних, а от вже старші жінки менше красувалися у вишиванках. В разі, якщо батьки панянки були заможними, то у гардеробі модниці могли налічуватися і близько 60 вишиванок.

Особливу увагу майстрині приділяли вишивці на рукавах сорочки — вони були пишні, мов ружа, розшиті квітами та гронами винограду. Ці реліквії потім передавали від матері до доньки. Навіть зараз у родинах українців можна знайти вишиванки, яким більше 300 років.

Читайте також: Репресовані та нескорені: як знайти своє коріння крізь архіви

Сучасні інтерпретації

Географічні особливості на мапі «Україна вишивана», зробленій луганськими майстринями

Вишиванка на теренах України має глибоке коріння. Помилково вважати, що популярною вона була лише на західній частині України — розвивається наша культура гармонійно у всіх куточках.

Сьогодні чимало локальних брендів починають переосмислювати історію та виготовляють нові вишиванки, модернізуючи їх в історію. Колекції модного одягу з елементами вишивки можна знайти серед показів Versace, Dolce & Gabbana, Chanel, Gucci та Balenciaga.

Історично так склалося, що саме унікальні автентичні речі завжди притягують більше уваги глядача — вони мають цінність і несуть у собі значно більше сенсу, ніж просто одяг. Вишиванка для українця — це один із способів розповісти про своє походження, культуру, навіть не кажучи ні слова. Одяг, який говорить за вас, бо бачив цілі покоління — від козаків до цвіту нації Розстріляного Відродження.