З приходом християнства в Київську Русь церковники взяли під контроль всі аспекти сімейного життя слов’ян. Хочеш одружитись — йди до церкви, хочеш розлучитись — йди до церкви, чоловік зраджує — йди до церкви і т.д. Церква стала центром суспільного життя слов’ян.
Коли християнство стало основною релігією в Київській Русі, почали з’являтись певні закони, які унормовували всі сфери суспільного життя слов’ян. В основному опирались у той час на “Руську Правду” та “Закони князя Ярослава Мудрого”. Серед іншого, в документах були присутні і сімейно-правові акти, які регулювали права і обов’язки подружжя у сімейному житті, в тому числі закони про розлучення, володіння майном та його успадкування і т.д.
Можливо, сьогоднішня поведінка старшого покоління, яке чимдуж намагається видати заміж свою дитину — це відлуння старих традицій наслідування майна.
Дівчина мала право успадкувати майно своїх померлих батьків тільки в тому випадку, якщо в неї не було братів. Зрозуміло, що такі випадки були вкрай рідкими, тому з приближенням шлюбного віку своєї дитини, батьки мали потурбуватись про її майбутнє. Це регулювалось церквою та законодавством, і якщо батьки не встигали “вчасно” видати дівчину заміж, вони мали сплатити штраф, звичайно, церковнику.
Якщо ж вона “вчасно” виходила заміж, їй від батька переходив у власність так званий посаг, тобто придане. Її чоловік не мав на нього ніякого права.
Поняття “шлюбна угода” було відомо ще за часів Київської Русі, і активно використовувалось. Ще під час заручин складалась угода про користування майном у шлюбі, і в разі його розірвання.
У випадку смерті свого чоловіка, жінка мала право наслідувати його майно як вдова, але з приміткою, що вона має його зберегти, для подальшої передачі дітям, а якщо діти погано з нею поводились, вона мала право залишити їх без спадку.
Церковники активно укорінювали серед слов’ян думку про святість шлюбу, про його непорушність, про подружню вірність та любов, поєднуючи її з любов’ю до бога. Все це робилось для того, щоб припинити безконтрольні статеві стосунки слов’ян один з одним, у тому числі людей з однієї сім’ї, а також збільшити тривалість шлюбів.
Вони розповсюджували морально-етичні правила сімейного життя в побуті, тим самим укріплюючи своє становище в Київській Русі.
За допомогою канонічного права церква регламентувала вступ до шлюбу або його унеможливлення, а також інтимні стосунки вірян. Наприклад, родичі аж до 6-го коліна не мали права одружуватись, а також заборонявся зв’язок людей різних конфесій. Поміж іншим, накладались єпитимії за різні сексуальні збочення, наприклад, за сексуальні акти із тваринами і т.д.
Якщо християнка возляже з чоловіком іншого віросповідання, вона буде присоромлена, зобов’язана сплатити величезний штраф на користь єпископа, та постригтися в монахині. Інколи навіть відлучали від церкви, однак, це, звичайно, розповсюджувалось тільки на простих селян, оскільки правлячі родини досить часто укладали династичні шлюби з іновірцями.
Також, церква не підтримувала нерівні шлюби. Наприклад, якщо пан одружувався з простою селянкою, в очах церкви вона була його наложницею, і у випадку, якщо в пана була ще одна дружина, більш високого соціального статусу, то церква захищала її.
Багатьом знайомі слова “холоп” та “челядь”. Так, в Київській Русі була присутня підневільна рабська праця і відповідна верства населення. Цими людьми, зазвичай, були ті, кого привозили з воєнних набігів полоненими. З часом, ці люди могли стати вільними, або мертвими, за бажанням їх пана. І одружуючись з людьми з цієї соціальної версти населення, за церковними законами, стаєш в той же статус — невільника, раба. Так само і діти, які народжувались у таких шлюбах з народження ставали рабами.
Читайте також: Бермудский ЗАГС: за что так прозвали главный дворец бракосочетания Киева
Так, розлучення були можливі, і тут яскраво видно подвійність стандартів давньоруських єпископів.
Подружжя могли розлучити, але вони мали сплатити за це штраф єпископу, при чому штраф у будь-якому випадку.
Як вже було сказано вище, одруження без вінчання не є дійсним, церквою язичницький шлюб не визнавався законним, але от біда, що робити, якщо до церкви приходить язичницьке подружжя з ціллю розірвання шлюбу?
В такому випадку шлюб визнавався дійсним, і подружжя мало сплатити штраф єпископу, хоча пара не була повінчана.
Якщо пара, повінчана по всім християнським законам, приходила до церкви заради розлучення, це також дозволялось, і також потрібно було сплачувати штраф, але вдвічі більший.
Такі собі гнучкі давньоруські церковні закони були за часів Київської Русі. Але нововведення завжди в першу чергу торкаються великих міст, в “глибинках” старі язичницькі традиції все ще процвітали і за часів Київської Русі, і після її занепаду.
Однак, оскільки церква вважала шлюб священним, щоб його розірвати мала бути дуже вагома причина.
Хоча у сімейному житті їх може бути предостатньо, можна виділити деякі з них. Загалом, вони були спрямовані на жіночі провини перед своїм чоловіком, такі як: перелюбство з іншим чоловіком; якщо почує про замах на князя, а чоловіку не скаже; якщо дізнається, про замах на чоловіка, і не повідомить його; якщо накличе на його дім крадіїв, або якщо сама в нього щось вкраде; якщо піде гуляти без нього, або ходитиме на ігрища вдень або вночі.
В цілому, якщо чоловік зажадає розлучення, він має бути готовим сплатити значну грошову компенсацію своїй колишній дружині, а також, звісно, церковникам.
І хоча в патріархальному укладі життя, зазвичай, більш захищений та має більше прав чоловік, в Київській Русі жінка також могла бути ініціатором розриву шлюбу через такі причини: якщо чоловік не здатен виконувати свій подружній обов’язок; якщо він не має грошей для її утримання або має великі борги; якщо він починав пиячити та продавати її майно (придане).
Будуючи інститут шлюбу в Київській Русі, церква активно агітувала до дітонародження у шлюбі та опікувалась вагітними жінками. Якщо була можливість, церковники піклувались про здоров’я жінок, а от пологи проходили під наглядом повитух. Після пологів, церковники закликали чоловіків утримуватись від статевих актів з жінками протягом 40 днів, а якщо дуже не терпиться, то 20 днів, а якщо дуже-дуже не терпиться, то хоча б 12 днів.
З часів Київської Русі до наших днів дійшов навіть великий медичний трактат присвячений особистій гігієні жінок, в тому числі вагітних, догляду за дітьми і т.д. Його присвячують Євпраксії Мстиславівні, дочці київського великого князя Мстислава Володимировича. Якщо він і справді належить її авторству (хоча це не доведено, але дуже ймовірно), то вона стала авторкою першого медичного трактату в Київській Русі. Він датується 12 ст. Зараз він зберігається у Флоренції в бібліотеці Лоренцо Медічі.
Священники регламентували все подружнє життя людей, і самочинство тут не дозволялось. Пара не могла просто взяти і розійтись без дозволу церкви.
Якщо чоловік просто залишав свою дружину, і йшов до іншої жінки створювати нову сім’ю без церковного розлучення, то його нова сім’я визнавалась незаконною, а чоловік зобов’язаний був повернутись в свою “офіційну” сім’ю. В цьому випадку його офіційна дружина мала терпляче очікувати його повернення, і зберігати своєму чоловікові подружню вірність.
Якщо в нього була просто коханка за відсутності дітей, то це було нормально, але він повинен був сплатити за це штраф церкві, а якщо зрадила дружина — це означало негайне розірвання шлюбу.
Розлучення були можливі, але вступати у шлюб більше 2-х разів заборонялось. Церковника, який благословить заборонений шлюб, очікувало відлучення від сану. Хоча церква не вважала законними 3-й, і всі наступні шлюби, це була досить поширена практика у древніх слов’ян.
Як вже було сказано вище, в Київській Русі практикували багатоженство, але у християнстві така форма шлюбу засуджується. Тому, за церковно правовими законами, священнику заборонялось відвідувати весілля чоловіка, який бере за дружину вже другу жінку, при наявності в тому ж статусі ще одної. Тобто двоєженство категорично засуджувалось церквою.
Продовження за посиланням: Життєвий уклад, весільні традиції, правила заручин та вінчання в Київській русі. Частина 1
Куптій Дарина
[…] Продовження за посиланням: Весілля та розлучення, сіме… […]