Туристичний гід по Києву: замок німецького барона Штейнгеля

Справжня окраса Києва — замок барона Штейнгеля. У його стінах продавали найсмачніші цукерки, дивилися перші фільми на початку минулого століття та знімали історичне кіно. Про те, що будівля має велику кількість легенд, говорять варіанти її назв: «Будинок лицаря», «Будинок самотнього лицаря», «Будинок Підгорського», «Будинок привидів», «Замок барона фон Штейнгеля» (і це далеко не все).

До речі, жоден барон у замку ніколи не жив. Будинок на Ярославовому Валу носить прізвище не тієї людини, яка там жила, його назва просто прижилася в народі. Насправді ж справжня назва маєтку — замок Підгорського.

Легенда про замок Штейнгеля і тютюнового фабриканта Сальве

За легендою цей готичний замок побудував для своєї коханки якийсь тютюновий магнат. З деяких причин закохані не могли зустрічатися відкрито і граф Сальве навідувався до будинку цілко таємно.

Підкріплює дану легенду і напис біля порога будівлі — «Salve», який нібито натякає на ім’я справжнього власника. І все ж красивий міф розвіяти легко. Слово «salve» перекладається з латинської, як «здрастуй» і є цілком звичним привітанням гостей, що входять в будинок. Напис був викладений в основному для того, щоб люди залишали погані задуми за порогом і не несли їх в дім.

Будинок винороба

Одна з назв будинку відсилає нас до барону фон Штейнгеля — представника найдавнішої династії часів ще Священної Римської Імперії. Відомо, що в Києві жили два Штейнгеля — брати Рудольф і Магнус (Максим).

Рудольф фон Штейнгель був інженером — дуже затребувана і добре оплачувана на той час робота. Зважаючи на це, він цілком міг дозволити собі замок і дійсно побудував його в Києві, але не на вулиці Ярославів Вал, а на Воровського, 27. Крім того, Рудольф помер за кілька років до початку будівництва «Замку барона фон Штейнгеля».

Ця обставина змушує звернути увагу на другого брата — Магнуса, який теж був забезпеченою людиною. Він був відомим підприємцем і виноробом. Відомо, що Магнус побудував собі дорогий особняк, але все-таки не цей замок, а на два будинки далі, на вулиці Ярославів Вал, 3. У цьому двоповерховому особняку розташовувався і винний магазин, збереглася рекламна листівка того часу, яка точно вказує адресу і розвіює всі сумніви. Брати фон Штейнгель не мають ніякого відношення до заплутаної історії замку.

Легенда про «летючих мавп» будинку барона

На початку 20-х років минулого століття в сусідніх будинках жила дівчина-художниця. Одного разу вона закохалася в свого однокурсника, їхні почуття були взаємними. А через деякий час юнак проміняв художницю на дочку бакалійника. Дівчина важко переживала розрив.

Прогулюючись по вулиці, вона вирішила намалювати будинок барона. Але химери, які раніше її лякали, тепер здавалися такими рідними! І вона не помітила, як почала розповідати «летючим мавпам» сумну історію про свою любов, про зраду. І несподівано їй стало легше. Кажуть, з тих пір з’явилося повір’я, що до «летючих мавп» замку можна звертатися в критичній ситуації — вони допоможуть прояснити ситуацію, а може — і знайти вихід. Найохочіше допомагають химери якраз людям творчим.

Справжня історія будинку

Переживаючи черговий будівельний бум, у Києві звільнилося кілька цікавих ділянок під забудову. У 1852 році на одній з них збудували двоповреховий будинок.

Господар будинку генерал Тарас Калита помер в 1861 році, але ласий шматочок землі залишався недоторканим до 1890 року, доки була жива його дружина Анна. По її смерті ця нерухомість за духівницею перейшла у спадок її дітям, а за купчою від 17 листопада 1892 року — у власність поміщика Михайла Підгорського, який вирішив знести старий будинок і побудувати на його місці красивий замок.

Поміщик доручив проект молодому архітекторові Миколі Добачевському і за два роки будинок був побудований (1896-1898 р.р.) у вигляді середньовічного замку. Зараз невідомо, що саме вплинуло на його рішення — можливо, він хотів залишити свій слід в історії, або ж в глибині душі відчував себе лицарем.

Незвичайний будинок відразу привернув увагу жителів міста: вигляд середньовічного замку надавали особняку увінчана гострим шпилем вежа, стрілчасті вікна, зубчасті стіни, ажурні решітки. А вхід в будівлю охороняли скульптури міфічних крилатих напівлюдей-напівзвірів.

Відомо, що Підгорський планував будинок в якості прибуткового і відразу ж після закінчення будівництва перший поверх віддав в оренду кондитерської «Біля Золотих воріт». З 1912 року на першому поверсі був кінотеатр. Залишається невідомим, чому Підгорський вибрав такий незвичайний стиль оформлення фасаду та інтер’єру замку, найпростіше, що спадає на думку — йому так подобалося. Більш точного і обгрунтованого пояснення не існує, і це, ймовірно, породжує романтичні легенди про таємні коханців, привидів і баронів.

Але якщо і справді придивитися до торцевої частини будинку, можна виявити геральдичний щит зі схрещеними шпагами, який абсолютно не схожий родовий герб Штейнгеля, на якому були зображені леви, орли і козулі в поєднанні з королівською короною. До речі саме через це і почалися суперечки про те, хто ж насправді був власником будівлі.

Наступним спадкоємцем замку стала радянська влада — будинок був націоналізований і частина його віддана під установи. В інших же приміщеннях розташовувалися комунальні квартири. Будинок і досі в хорошому стані, більшість кімнат замку прикрашені ліпниною, камінами та іншими не менш прекрасними елементами декору. Нині будинок є приватною власністю.

Будівля на вул. Ярославів вал, 1 згідно з рішенням Київського міськвиконкому N49 від 21 червня 1986 перебуває на державному обліку як пам’ятка архітектури та містобудування, а також як пам’ятка мистецтва місцевого значення (охоронний N152).

Зараз будинок відселений і чекає на реставрацію. Його власник, депутат Київради Олександр Лойфенфельд, хотів провести всередині реконструкцію, але через кризу вирішив будинок продати. У 2011 році з’явилися чутки, що його можуть знести, але влада офіційно пообіцяла цього не робити.

І наостанок — кілька цікавих фактів. В цьому замку знімали епізод для фільму «Матч смерті» з Безруковим Сергієм. Архітектор будівлі Микола Добачевський брав участь в будівництві всесвітньо відомого Панамського каналу.

Інтер’єри дому проектував Роберт-Фрідріх Мельцер, якого в основному запрошували царі та імператори для облаштування своїх палаців. За задумом архітектора, один поверх повинна була займати тільки одна квартира, яка складалася б з не менше ніж 10 кімнат.

Руслана Сторожук