Безкінечні війни за території та владу, хаотичні військові союзи та мирні угоди, руйнівні набіги та випалені землі, тяжке податкове ярмо, страти та виселення, тюремні строки та катування, практика доносів та підсиджувань — все це — кінець доби Руїни. Час, коли правили по два, три та навіть чотири гетьмани по обидва берега Дніпра.
Після смерті одного з найвеличніших гетьманів української історії — Богдана Хмельницького, та його стратегічне рішення про союз із московією на довгі 30 років прирікло Гетьманщину до перманентного стану, який історики з часом назвали Руїною.
За час Руїни українсько-гетьманські землі побачили десятки гетьманів та отаманів, які тільки поглиблювали ту болотну яму, в яку українсько-гетьманський народ скинула московія.
Зазвичай, гетьмани України були родом із козацької старшини або шляхти, але не Ігнатович. Він походив зі звичайної селянської родини. Починав свою військову кар’єру ще за часів Богдана Хмельницького.
Як гетьман він мав промосковську політичну позицію, але як один із багатьох незадоволених Андрусівським перемир’ям (поділом Гетьманщини-України по Дніпру) брав участь в Антимосковському повстанні на чолі з тогочасним гетьманом Лівобережжя Іваном Брюховецьким, хоча потім знову змінив вектор в сторону того, хто по суті наказав стратити Брюховецького — Петра Дорошенка. Після цього Дорошенко призначив Ігнатовича наказним гетьманом Лівобережжя. З цього і почалась його коротка гетьманська кар’єра.
Козаки досить швидко його незлюбили, і часто дорікали йому його селянським походженням, називаючи “селянським мужем”. І він був таким. Прямим, неграмотним, гострим на слівце, і дуже полюбляв міцні напої. Через це він часто говорив багато лишнього та вів себе не гідно.
Знаючи про те, що козаки до нього відверто вороже ставляться, мав власну охорону.
Хоча Ігнатович і присягнув на вірність московському цареві — був прибічником незалежної України, і по можливості відстоював її інтереси при укладанні чергового договору з московією — Глухівських статей.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 5. Як Україну хотіли роздерти по Дніпру: події та постаті
Після повстання та страти Івана Брюховецького, московія все ще перебувала під враженням, тому дала слабину в пунктах договору, повернувши фінансову та судову автономію Гетьманщини. Але Глухівські статті мають один цікавий пункт — 19, який офіційно запроваджував практику доносів.
Серед іншого статті містили такі пункти: суттєво зменшилась присутність московитських військ, тепер лише в містах — Чернігові, Києві, Переяславі, Острі та Ніжині; гетьман мав право на особисту охорону в розмірі 1 тис. найманців; податки збирались тепер виключно козаками; однак, гетьман все ще не мав право на самостійну міжнародну політику та суттєво обмежувався перехід селян у козацтво; українська православна церква все ще автономна, але над нею так і нависає московський патріархат.
Гетьман Ігнатович проводив самостійницьку політику. Більшість рішень він приймав без ради козацької старшини, а також відбирав майно у заможного козацтва, дароване їм попередником Ігнатовича — Брюховецьким. Це основні причини його досить короткого гетьманування — 4 роки.
Саме тому невдоволені козаки засипали московського царя листами, де скаржились на недостойну поведінку гетьмана та його політику.
Насправді, за тою інформацією, що дійшла до наших днів про Ігнатовича, можна сказати, що він погубив себе сам. Як вже було сказано раніше, він дуже полюбляв спиртні напої і був дуже прямолінійним, а в його оточенні було безліч людей, які залюбки скористаються шансом підсидіти незручного гетьмана.
Часто в алкогольному безпам’ятстві він критикував царя, а поруч були заможні козаки, які всі свої статки отримали якраз від царя, які до того ж в них забрав Ігнатович. Тому в листах до московського монарха, козаки не скупились на “компліменти” про власного гетьмана. До того ж, вони писали, що він планує переворот і листується про це з Дорошенком, але це була брехня, тому можна говорити про те, що далеко не все, що про нього писали було правдою.
Зрештою терпіння царя не витримало, і він надіслав наказ затримати Ігнатовича. Його та всю його сім’ю затримали та привезли до москви. Дем’яна Многогрішного та його брата — чернігівського полковника Василя Ігнатовича піддали тортурам. Гетьману завдали 19 ударів батогом — це було безпрецедентно на той час. До порівняння, коли через 36 років (1708 рік) тортурам піддаватимуть полтавського полковника Івана Іскру та генерального суддю Василя Кочубея, їм завдадуть лише 8 та 5 ударів батогом відповідно.
Але навіть під такими тортурами він був простим та чесним. Він зізнався в своїх п’яних розмовах, але до кінця відмовлявся від того, що планував переворот.
Він та його брат були засуджені до страти шляхом відрубування голови, але коли їх голови вже лежали на пласі, прибув царський гонець з помилуванням.
Втім, він був засуджений до тюремного ув’язнення на 10 років в засланні (сибір, тобольськ). Туди ж заслали і всю його сім’ю. І перебування там було нелегким. Деякий час їм довелось просто жебракувати.
Однак, цей чоловік навіть там здобув собі слави. Разом із сином Петром вони придушували повстання бурятів та отримали боярські титули. А потім нові звинувачення та нове ув’язнення (с. староселенгінськ , республіка бурятія, рф).
Потім знову пішов на військову службу. Служив в бурятії. Був у складі посольств на переговорах із Китаєм, керував обороною краю від набігів монголів і на цій війні втратив сина.
Після 70 років постригся в ченці. Помер в іркутську, а похований біля Спаського собору в селенгінську.
Можливо саме завдяки його відданій військовій службі російській імперії, республіка бурятія і досі є частиною цієї самої імперії.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]