Циклічна історія. Частина 5. Як Україну хотіли роздерти по Дніпру: події та постаті

Майже кожен гетьман середини 16 – 17 століття заключав хоча б якість договори з московським царем. Царі та гетьмани змінювались, а от московитські звички ніколи. Будь-який договір, який був заключений з московитами був цінний не більше ніж використаний туалетний папір. І всі зводились до одного — загарбання, знищення, поневолення. Черговим стало Андрусівське перемир’я, яке роздерло Гетьманщину-Україну по Дніпру.

Як  зазначалось в попередніх частинах, Гетьманщина була територіально здавлена між трьома великими державами — Річчю Посполитою, Османською імперією і московським царством. Така геополітична ситуація зумовила наявність постійних війн на її території, а також політичні та військові відносини з усіма.

В тих умовах Гетьманщина не мала достатньо ресурсів, щоб бути повністю незалежною, тому майже завжди перебувала у васальному положенні по відношенню до якоїсь із цих держав, постійно переходячи із рук в руки та втрачаючи свою ідентичність.

Чи не найбільше цій втраті посприяло московське царство.

Події

московські статті

У 1665 році Лівобережний гетьман Іван Брюховецький підписав договір з московитами, який викликав хвилю обурення серед усіх верств населення Гетьманщини.

У пунктах договору серед іншого значилося, що від тепер гетьман може обиратись тільки з дозволу царя та в присутності московитських наглядачів, а також він має приїхати у москву на затвердження; також він не мав право проводити міжнародну політику; українська церква переходила до московського патріархату, а московитське військо збільшувало свою присутність в містах Гетьманщини, зокрема, тепер воно додатково розміщувалось в Новгород-Сіверському, Кременчуці, Каневі, Полтаві, і навіть на Запоріжжі. І їх утримання лягало ярмом на місцеве населення.

За цей договір Іван Брюховецький отримав титул боярина, одружившись на Дарії Дмитрівні із князівського роду Долгорукових, і землі на кордоні з московією. Для його підписання він особисто та почесно приїздив прямо до москви, і став першим гетьманом, який там побував.

Цей договір викликав величезну хвилю обурення серед українського населення. А згодом, московське царство підписало Андрусівське перемир’я з Річчю Посполитою, яке стало причиною восстання, зокрема, того ж таки Брюховецького.

Андрусівське перемир’я та антимосковське повстання

30 років тривала війна між Річчю Посполитою і московським царством за території, яка нарешті привела до миру, і зійшлись на тому, щоб роздерти Гетьманщину по Дніпру.

На той час (середина 17 ст.) кожна зі сторін міцно зчепила свої лещата на підконтрольній собі території колишньої Київської Русі, але залишалась ще Гетьманщина, якій належав той залишок, який був ласим шматком для всіх. А сама країна не мала справжньої незалежності тому піддавалась зверхній політиці обох сторін.

Вже тоді гетьмани Правобережжя і Лівобережжя по Дніпру вели різні лінії своєї політики, однак як держава — Гетьманщина все ще існувала як єдиний механізм, і всі питання вирішувались на козацьких радах.

Гетьмани Лівобережжя майже всі були промосковськими, і це не дивно. Геополітично вони знаходяться ближче до москви, тому та територія піддавалась більшому впливу, а Правобережжя, традиційно, мало більш бунтівні настрої щодо московитів.

Однак, Гетьманщина вже була поділена, вона не мала єдності, і це була найбільша слабкість. Проте, саме це перемир’я їх об’єднало в одному — ні один гетьман обох берегів не був згоден з цим договором. Майже одночасно, втім повністю автономно вони обидва вирішили не приймати ніяких умов, і ніякої протекції.

Читайте також: Циклічна історія: Частина 4. Життя під московією та чого воно варте: історія про те, чим все обернулось

Постаті

Іван Брюховецький: ганебна смерть ганебної людини

На сумнозвісній Чорній раді 1663 року (Ніжин), про яку писав Пантелеймон Куліш, він був обраний гетьманом. Він гетьманував на Лівобережній Україні-Гетьманщині 5 років. За цей час він не виконав ті обіцянки, про які так гарно говорив, навпаки, він зайняв промосковську політичну лінію, одружився на молодій та родовитій московитці, обклав людей податками та збільшив гарнізон московитських військ у містах Лівобережної Гетьманщини, і поклав їх ярмом на місцеве населення.

Така лінія його політики викликала бунтівні настрої в його людей. Втім, навіть такі, здавалось би, близькі стосунки з московитською елітою не врятували його від краху. Його обурило Андрусівське перемир’я, і він повстав, коли дізнався, що за його спиною московити намагаються домовитися з гетьманом Правобережжя — Петром Дорошенком, обіцяючи йому віддати і Лівобережну Україну-Гетьманщину, якщо той присягне на вірність московському царю.

Заручившись підтримкою османів, він з особливою жорсокістю вбивав і вибивав з міст московитські гарнізони, навіть їх жінок та дітей. Але Дорошенко вже направив йому листа, з вимогою скласти булаву, він відмовився.

Не маючи підтримки у своїх людей, які вітали Дорошенка з вигуками і радістю, навіть з підтримкою османів, в кінцевому підсумку, він був прив’язаний до гармати, і забитий на смерть власними ж людьми.

Читайте також: Циклічна історія: Частина 3. Друге розорення Києва та доба українського козацтва

Петро Дорошенко

Він зміг об’єднати Правий та Лівий береги України-Гетьманщини, однак, на жаль, не зміг їх втримати.

Він мав схожі погляди з Богданом Хмельницьким про єдність та незалежність України-Гетьманщини. Він хотів вийти з-під московитського гніту на Лівобережжі, і відвоювати у поляків Правобережжя.

На короткий час йому це вдалось. Він навіть провів переможні битви з поляками, і відвоював Поділля. Однак, османи були ненадійним союзником — після перемоги вони зрадили Дорошенку, і повертаючись додому по дорозі розоряли міста та села Гетьманщини, спалюючи їх та беручи з полон людей.

Залишений на Лівобережній Україні-Гетьманщині наказним гетьманом Дем’ян Многогрішний також зрадив. Він підписав з московією чергові угоди.

Під тиском, на козацькій раді 1675 року він склав булаву. А потім за наказом царя прибув до москви, де і прожив решту життя. Одружився та мав чотирьох дітей.

Куптій Дарина