За часи свого існування українсько-гетьманська земля була ласим шматочком для великих держав, які мали з нею спільні кордони. У різні часи вона входила до складу Литовського князівства, Польського королівства, згодом об’єднаної Речі Посполитої, страждала під навалами та розграбуваннями татаро-монгольської орди, а також була поглинута московським царством. Шлях до справжньої незалежності нашої багатостраждальної землі триває і досі, але ми всі сподіваємось, що скоро він закінчиться, і ми отримаємо те, чого прагнули століттями.
Передумови
Кінець 15 ст. Київ під владою Великого князівства Литовського, доба правління князя Казимира Ягеллончика. У москві сидить на троні цар Іван III. Дві держави ворогують між собою, зокрема через те, що московія має претензії на руську спадщину, а та сама руська спадщина наявна у складі князівства Литовського.
В ті часи, як і завжди, точились міжнародні інтриги та створювались воєнно-політичні союзи.
Литовський князь Казимир одружився з Єлизаветою Габсбург, і отримав польський трон, таким чином укріпивши своє становище на світовій політичній арені.
В той же час, міжусобні війни в Золотій Орді, якій московське князівство платило данину, і подальше її падіння, дали можливість московії зняти з себе ярмо. Однак, правитель Великої Орди хан Ахмад, який вважав себе спадкоємцем Золотої Орди, вирішив, що має право закинути те ярмо назад. Він заключив договір про воєнну співпрацю з литовським князем Казимиром. Разом із братом Махмудом та за підтримки литовського війська (1480 рік) великоординець здійснив декілька походів на рязань та москву, але ні один з них не виграв. Такі ж спроби він робив в сторону Крима, там зароджувалось майбутнє Кримське ханство на чолі з Менглі Гераєм.
У світлі цих подій, московський цар Іван III посилає до Криму свого посла Михаїла Кутузова із наполегливим закликом напасти на Поділля або на Київ. В той час ця територія була свого роду прикордонною між Литовським князівством та Польщею.
Крим в той час був васальним Литовському князівству, а кримський хан хотів незалежності. Тому він побачив для себе декілька можливостей: 1 — розірвати угоду з Казимиром; 2- поживитися награбованим; 3 — присікти апетити Великої Орди на кримські землі. І напав на Київ.
Результат
Київ дізнався про напад за 4 дні до його початку. Цього було аж зовсім не достатньо, щоб підготуватись. Татаро-монгольські війська були дуже добре знайомі киянам. Від колись 40-ка тисячного міста, залишилось тільки 5, і те разом з гарнізоном. Тому звістка про велике кримське військо спричинила справжню паніку.
На той час, основне життя кипіло на Подолі. Київ був укріпленим містом, мав оборонні мури, міські брами та навіть замок. Однак часті набіги, невеликий гарнізон та погана оборонна підготовка стали причиною другого великого розорення міста.
З приходом страшної звістка до Києва, люд з передмістя почав з’їжджатись до твердині. Містяни також почали масово пробиратись за стіни Київського замку, була страшна товкучка. В той же час і монахи з Києво-Печерської лаври перемістились до фортеці разом зі своєю скарбницею. Командував обороною міста литовський гетьман Ян Хоткевич.
1 вересня 1482 року кримське військо напало на Київ. Воно мало переважаючі сили, а старий Київський замок був погано підготовлений. Сили були дуже не рівні.
Хан зайняв, запалив та пограбував місто, взяв в полон багато людей. Монахи Києво-Печерської лаври намагались врятуватись у печерах, але померли там від задухи. Предстоятель монастиря та гетьман Хоткевич разом з родиною також потрапили в полон. З часом, вони там загинули.
Після розорення Києва, московський цар Іван III отримав від кримського хана подарунок у вигляді золотого потира і дискоса із пограбованої Софії Київської.
Українські козаки мали славу сильного та сміливого війська на полі бою, їх підтримка у воєнних походах майже завжди була запорукою успіху.
Від самого початку козацьке військо було створено для охорони прикордонних земель Литовського князівства та Польщі від набігів османів, а також для підсилення армії у військових походах. За час свого існування воно виступало у воєнних кампаніях на стороні Литовського князівства та Польського королівства, а згодом об’єднаної Речі Посполитої, Османської імперії та московського царства; відзначалось військовими походами на міста та застави Османської імперії та московського царства, а також повстанням на чолі з Богданом Хмельницьким проти Речі Посполитої.
Загалом діяльність козацького війська, а згодом війська запорозького можна охарактеризувати як “боротьба зі всіма проти всіх”.
Україна, безперечно, пишається своїм минулим. Своїми воїнами та козацьким духом, який українська нація пронесла через віки. Але козацька доба відзначається також неоднозначними рішеннями та угодами з московією гетьманів та кошових отаманів, які поставили під загрозу незалежність майбутньої України, одним із таких є славетний Богдан Хмельницький.
Як відомо, гетьман Богдан Хмельницький почав успішну визвольну війну війська запорізького проти васального ярма Речі Посполитої у 1648 році. Однак, щоб досліджувати питання діяльності Богдана Хмельницького, як гетьмана війська запорозького, потрібно зрозуміти геополітичну ситуацію того часу.
Богдан Хмельницький здобуває декілька блискавичних перемог в битвах під Корсунем та Жовтими водами, завдаючи поразки польському війську. Підписання договору з Річчю Посполитою про незалежність Гетьманщини в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Але Хмельницький хоче зібрати в незалежну державу всі етнічні українські території, включаючи Львів, Холмщину і Галичину.
Відбуваються ще кілька важливих битв, в яких Хмельницький отримує нищівну поразку (під Берестечком), зокрема через зраду союзних кримських татар. Договір перепідписується, і тепер незалежність гетьмана обмежується лише Київським воєводством. Потім відбулась переможна битва під Батогом, і західні кордони Гетьманщини вдалось повернути. Однак, земля та люди були виснажені постійними війнами, і потрібно було думати, що робити далі.
В ті часи (середина 17 ст.) Гетьманщина не могла стати справді незалежною. Хмельницький не міг проголосити себе правителем, бо не був нащадком нікого з правителей минулого, і не мав достатньої армії, щоб вести затяжні війни за незалежність, до того ж був затиснутий між трьома великими державами — Річчю Посполитою, Османською імперією та московським царством. Нікому з них не було вигідне зміцнення Гетьманщини, тож фактично він міг бути лише васалом когось із них.
Декілька років Хмельницький вів переговори з Османською імперією та московським царством, і все ж обрав московію.
На той час Гетьманщина та московія мали спільну православну віру та спільну боротьбу проти Речі Посполитої за етнічні території, а це вже немало. Тому Хмельницький почав всіляко схиляти московського царя до співпраці та просив про військову допомогу. З 1648 до 1653 роки відбулось чимало посольств з Чигирина до москви.
Читайте також: «Українці дуже прив’язані до своєї Незалежності»: цитати відомих іноземців про Україну та її славний народ
До сьогоднішнього дня, досліджуючи політичні рішення гетьмана Богдана Хмельницького історики не можуть прийти до єдиної відповіді на питання: “Чи був один із найславетніших українських гетьманів зрадником?”. Адже замість того, щоб створити сильну мілітарну незалежну державу з військовими союзами, він прирік українське козацтво на поневолення на довгі-довгі роки, і поставив під велике питання справжню незалежність майбутньої України.
З самого початку гетьмансько-московська угода мала передбачати союз, в якому Гетьманщина переходить у склад московії на правах автономії, і військовим союзом, передбачаючим взаємну підтримку у воєнних кампаніях. Тобто Гетьманщина мала визнаватись московським царем окремим суб’єктом міжнародного права, а договір мав бути підписаний двома рівноправними сторонами.
По факту, це було фактичне приєднання українських земель до складу московського царства. І кожен наступний гетьман, і кожні наступні угоди лише підсилювали московські порядки на українській землі.
Ще до підписання договору московський дипломат Василь Бутурлін прибув до Переяслава зокрема з вимогою від царя до війська запорозького та народу Гетьманщини присягнути йому на вірність. У відповідь на це козаки звернулись до дипломата із зустрічною вимогою від імені царя присягнути їм на вірність, що у свою чергу було б формальним сигналом на рівність сторін угоди, однак отримали відмову, з аргументом, що цар не присягає своїм підданим.
Після цього козаки пішли на довгу нараду, під час якої декілька разів до московського дипломата виходив козацький представник все з тією з вимогою, але кожного разу отримував відмову.
Після кілька часової наради козаки погодились скласти присягу, після чого Хмельницький отримав атрибути гетьманської влади — шапку, прапор та булаву, а дипломат повернувся в московію.
Варто сказати, що таке рішення викликало досить великий розкол серед козацтва. Адже після візиту дипломата, представники московського посольства побували в 117 містах Гетьманщини і далеко не всі були їм там раді.
Багато знатних козаків відмовились присягати московському царю на вірність, серед таких можна виділити: Івана Сірко, Івана Богуна, Петра Дорошенка та ін. Зокрема відмовились присягати на вірність 4 полки: Уманський, Полтавський, Брацлавський та Кропивнянський, в останніх трьох московитських представників побили палками. Також відмовилось присягати місто Чорнобиль і Київський митрополит Сільвестр Косів.
Згодом були укладені Березневі статті, які не були ратифіковані козацькою радою. До наших часів оригінал угоди не дійшов, є лише копії, які безліч разів переписувались, тому сьогодні ніхто не може достеменно сказати, про що тоді гетьман домовлявся з московським царем. Всі копії сьогодні зберігаються в москві.
За іронією долі за 2 роки до цих події була створена Чортомлицька Січ. Через 57 років вона буде знищена за наказом московського царя Петра I, як останній осередок старого війська запорізького.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]
[…] […]
[…] […]