З того часу, як Богдан Хмельницький підписав сумнозвісні угоди з московитами, всіх царів, імператорів, імператриць та всю політичну еліту російської імперії дратував факт того, що українці протягом сторіч й досі не скорені. Кожен монарх з остервенінням намагався знищити українську незалежність та прибрати посаду українського гетьмана або максимально замістити українську військову еліту своїми представниками. Здавалося б, нарешті ідеальний кандидат — граф Кирило Розумовський, але і той не вгодив.
Булава Кирила Розумовського
Хоча, під впливом свого фаворита та чоловіка Олексія Розумовського імператриця єлизавета петрівна все ж схвально віднеслась до самої ідеї відновлення українського гетьманства, однак, продовжуючи давню російську традицію утисків та обмежень, зокрема, політику свого батька петра І, в петербурзі не надто поспішали з втіленням цієї ідеї в життя.
Лише 5 травня 1747 року вийшов наказ про відновлення українського гетьманства, але важливим питанням залишалась кандидатура самого гетьмана. Ним цілком міг стати і сам Олексій Розумовський. Однак найкращим кандидатом на цю посаду обрали його молодшого брата — Кирила Розумовського.
16 жовтня 1749 року вийшов наказ про передачу справ України з російського сенату, до колегії іноземних справ, як це було і раніше. За тим же наказом назад додому з подарунками та грамотою зі словами “…быть в Малой России гетману по прежнему” були відпущені всі українські дипломати, які довго перебували в петербурзі, разом з тим, до Глухова відрядили імператорського представника графа івана симоновича гендрикова, з метою присутності при обранні нового гетьмана України.
Прибувши до Глухова, козацька старшина швидко зрозуміла, що обрання нового гетьмана за давніми традиціями не буде і в помині, однак вони жадібно вхопились і за таку соломинку, після стількох років беззахисності.
Отже, наступним гетьманом України вже було призначено Кирила Розумовського, а церемонія обрання була лише формальністю. Новий гетьман там навіть не був присутній, в цей час він був в петербурзі.
18 січня 1750 року під тиском графа гендрикова козацька старшина подала “чолобитну” до імператриці про призначення новим гетьманом Кирила Розумовського, звісно це прохання було схвалено, і через місяць у Глухові зібралась козацька старшина (полкова та сотенна), а також духовенство для “всенародного обрання” новим гетьманом Кирила Розумовського.
22 лютого 1750 року новим гетьманом “обох берегів Дніпра” було “обрано” Кирила Розумовського. Він став останнім гетьманом України в такому статусі.
Народився 18 березня 1724 року на хуторі Лемеші. Був молодшим сином в родині. Так само як і старший брат, в молоді роки пас худобу, і саме завдяки йому зміг вибитися з села.
В 1742 році, коли Олексій Розумовський обзавівся декількома хорошими посадами при дворі і зміг досить міцно “стояти на ногах”, забрав молодшого брата Кирила до петербурга, де він рік навчався під опікою літератора та драматурга олександра сумарокова, а також філософа та поета івана єлагіна. А пізніше був відправлений на 2 роки до Європи під ім’ям Івана Обидовського, щоб опановувати науку та мови в закордонних університетах під опікою Григорія Теплова, колишнього ректора Києво-Могилянської академії.
Насправді всі ці наставники та навчання було потрібно не стільки для отримання вищої освіти, скільки для вміння тримати себе правильно у компанії придворної імперської знаті. І дійсно, після повернення з Європи весною 1745 року, вже у титулі графа (був пожалуваний імператрицею у 1744 році) до петербурга, ім’я Кирила Розумовського було у всіх на устах, а сам хлопець був одягнений за останнім писком тодішньої моди і тепер серед імперської знаті почував себе як риба у воді.
Однак, окрім зовнішнього лоску, молодий хлопець все ж вивчив німецьку мову та латину, а також добре знав географію. Він побував у Східній Пруссії (Кенігсберг), Німеччині (Берлін), а також Франції, де навчався у Страсбурзькому університеті. Існує також думка, що за час його перебування у Берліні, він вступив до масонської ложі.
Сучасники описували його як розумного, освіченого, до того ж гарного молодого хлопця, який був, мабуть, навіть гарніше, ніж його старший брат Олексій. Окрім того, в нього були хороші манери і він мав значний успіх у придворних дам. Словом, він досить швидко та успішно влився у світське життя петербурга середини 18 ст.
У травні 1746 року Кирила Розумовського призначили президентом академії наук і мистецтв у санкт-петербурзі (нині російська академія наук). Цю посаду він займав майже до кінця життя.
У жовтні того ж року він одружився з родичкою імператриці — графинею катериною наришкіною. У шлюбі в них народилось дев’яь дітей — шестеро хлопців та троє дівчат. Молодята отримали величезний посаг від імператриці — десятки сіл, десятки тисяч кріпаків та чудовий маєток у петербурзі.
У 1750 році Кирила Розумовського призначили новим гетьманом України, однак прийняв цей титул та всі свої нові повноваження він тільки через рік. Під різними приводами він намагався максимально відстрочити це призначення, аж поки через рік, 13 березня 1751 року не отримав листа від імператриці в наказному тоні. І тільки тоді він прибув до придворної церкви, де склав присягу на вірність імператриці, як новий гетьман України і отримав з її рук гетьманські клейноди.
22 травня він отримав “жалувану грамоту” на гетьманство та від’їхав до Глухова. 30 червня 1751 року у супроводі всіх 10 полків Лівобережної України новий гетьман Кирило Розумовський урочисто прибув до Глухова. Відбулися всі церемоніальні події, а також пишний бенкет на його честь.
Насправді, Кирило Розумовський став останнім гетьманом України зі статусом “обох берегів Дніпра”, однак, Правобережна Україна в той час (середина 18 ст.) все ще була у складі Речі Посполитої, тому такий статус був лише формальним. Фактично Кирило Розумовський правив тільки Лівобережною Україною, а практично правив навіть не він, а його заступник, оскільки він більше жив в російській імперії, ніж в Гетьманщині.
Отже, з призначенням нового гетьмана, почалась підготовка до його правління “нового формату”. Тепер статус гетьмана прирівнювався до найвищого військового чину російської імперії — генерал-фельдмаршала, а також була ліквідована офіційна посада російського резидента при українському гетьманові, зокрема тому, що гетьман і так був проросійським. Окрім того, всі колишні високопоставлені російські чиновники були вислані з України-Гетьманщини.
До того ж, Кирило Розумовський отримав просто величезні володіння “ у вічне користування”, а саме — Ямполь, Почеп та Батурин з повітами, Гадяцький замок з усіма його волостями, містечками та селами та ін. Загалом, серед подарованих маєтностей було 10107 дворів.
Новою столицею нового гетьмана стало місто Батурин. Договірних статей між новим українським гетьманом та російською імператрицею укладено не було.
Кадрові ротації
Перше, що почав робити новий гетьман ще перебуваючи в петербурзі — проводити кадрові ротації. Наказ про це був виданий 28 червня 1750 року.
Структурна реорганізація
За часів Кирила Розумовського гетьманське господарство було поділене на 9 волостей: Шептаківську, Батуринську, Гадяцьку, Почепську, Бакланську, Ропську, Карлівську, Биківську і Яготинську. На чолі кожної стояв управитель, який завідував всіма господарськими справами — слідкував за станом худоби, бджільництвом, посівами та жнивами, а також за зборами податків та реалізацією товарів.
Всі волості підпорядковувались “Економічній канцелярії”, на чолі якої стояв радник Розумовського — Григорій Теплов, в минулому його вчитель.
Маєтності та земельні володіння
За старою козацькою традицією, гетьман знову почав роздавати козацькій старшині маєтності та земельні володіння, навіть без дозволу імператриці. Вперше з’являється формулювання “в вечное и потомственное свое и наследников своих владение”.
Соціальна сфера
13 січня 1752 року вийшов офіційний указ підтверджуючий заборону поширення холопства на українців у боку будь-кого. Також без дозволу гетьмана українців не мали права затримувати, виключенням були лише карні випадки.
Військова сфера
Гетьман знову почав самостійно призначати козацьку старшину та полковників.
Імператриця єлизавета петрівна
Через 3-4 роки, після офіційного отримання Кирилом Розумовським української гетьманської булави, його самостійницька політика, яка відповідала старим козацьким правам і вольностям, почала дратувати російських можновладців. Вони почали скаржитись і імператриця продовжила традиційну політику своєї країни, зокрема свого батька петра І — утиски.
Слід нагадати, що окрім того, що єлизавета петрівна пообіцяла українському народу дотримання всіх його старих прав та вольностей, що звичайно було брехнею, так ще й ніяких статей, які б регулювали відносини Гетьманщини та російської імперії між монархом та новим гетьманом заключено не було.
Судячи з усього, на підставі свого роздратування в 1754 році вона заборонила Кирилу Розумовському самостійно призначати полковників та іншу козацьку старшину, залишила за ним лише право підбирати кандидатів. Також заборонялись офіційні відносини з іноземними країнами.
Окрім того, під суворим контролем була і фінансова сфера Гетьманщини. Указ від того ж року зобов’язав гетьмана відсилати докладні звіти про прибутки та видатки. Розумовський спробував оскаржити це рішення, і попросив звільнити його від цієї повинності, але імператриця була категорично проти.
Тим же роком був виданий імператорський указ про ліквідацію внутрішніх податків у Гетьманщині, це абсолютно підривало економічну незалежність країни. Щоправда, трохи пізніше це компенсувалось виплатами Розумовському прибутків з прикордонних митниць.
У січні 1756 року вирішення справ, що стосуються Гетьманщини знову було передано з колегії іноземних справ до російського сенату, а 1761 року імператорським указом персонально Київ був переданий до підпорядкування тому ж сенату. Таке підпорядкування завжди означало прірву відчаю та страждань українського народу.
Всі ці накази були продовженням послідовної політики петра І, спрямованої на ліквідацію української незалежності. До того ж, з середини 50-х років 18 ст. здоров’я єлизавети петрівни стрімко почало погіршуватись. Після її смерті, її наступником спочатку мав стати її син петро ІІІ федорович, але з часом стало зрозуміло, що він абсолютно непридатний до управління державою, тому наступним претендентом мав стати її онук — павло петрович, син петра ІІІ та його дружини німецької принцеси, яка згодом увійшла в історію російської імперії, як катерина ІІ.
Після смерті єлизавети петрівни, вони наказала вбити свого чоловіка, зійшла на престол внаслідок традиційного в російській імперії палацового перевороту, а згодом, ліквідувала гетьманство у 1764 році.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: Циклічна історія. Частина 19. Останній український геть… […]