Амбіційний та хитрий — такими словами можна було описати Павла Полуботка. Виходець з тодішньої еліти козацького війська. Із владної та багатої родини, яка повсякчас була прихильниками або опозиціонерами до чинного гетьмана. Як і його батько, Павло хотів отримати булаву, але на відніму від батька, він отримав таку нагоду.
Стара карта села Шрамівка з родинним хутором Полуботків
Точна дата народження гетьмана невідома, однак відомо, що він народився приблизно в 1660 році в родинному гнізді — на хуторі Ст. Полуботівка (село Шрамівка, Черкаська обл.) в заможній та впливовій козацько-старшинській родині, про що, впринципі, красномовно свідчить тодішня назва села. Однак, його рід славиться старшинськими посадами Чернігівського полку, тому довго він там не затримався.
Отримав гарну освіту. Початкову вдома, а вищу в Києво-Могилянській академії. Ймовірно, знав латину та польську мови.
Любив читати. Особиста бібліотека налічувала 54 книги, що на той час було досить багато, в тому числі були книги з позолоченими сторінками. Як відомо, книги були розкішшю ще за часів Київської Русі, особливої уваги заслуговує загублена бібліотека Ярослава Мудрого. Їх оздоблювали коштовним камінням, робили з позолочених сторінок, писали вручну, а потім освячували як ікону. На написання 1 книги могли піти місяці.
Леонтій Полуботок
Маючи таку відому та знану родину, а також батька генерального осавула козацького війська, особливого вибору у хлопця не було. Він почав службу у війську зі звання значкового товариша. Це найменше звання привілейованого класу. Тобто він із самого початку не був простим солдатом, а був навіть в мінімальному сенсі, максимально наближений до козацької старшини. І досить швидко почав просуватись кар’єрними сходами. Цьому також посприяло одруження на небозі тодішнього гетьмана Івана Самойловича — Єфимії. Згодом, вона стала матір’ю їхніх п’ятьох дітей.
Згодом батька — Леонтія Полуботка призначили полковником Переяславського полку. Варто відмітити — родина була вельми заможною.
Іван Мазепа
Хоча, це було при гетьманові Самойловичу, а от при Мазепі родині довелось тяжко. Але, варто сказати, що вони самі були в цьому винуваті, бо почали плести досить розгалужену павутину змов проти новообраного гетьмана, за що мало не поплатились власними статками.
Леонтія Полуботка було звільнено з посади і відправлено до росії. Однак, згодом його повернули і передали його справу до Генерального суду, де його провина була доведена. І хоча Іван Мазепа виявив бажання вирішити це питання полюбовно, колишній полковник не полишав власних амбіцій і продовжував свої активні дії з метою повалення чинного гетьмана.
Нова спроба перевороту знову виявилась провальною, але тепер до в’язниці потрапили вже обидва Полуботка — Леонтій разом із сином Павлом. Батька було звинувачено в спробі перевороту, а сина в пособництві.
Для Полуботка-старшого ця історія закінчилась ганебністю, втратою посади та маєтків. Через декілька років він помер, а мати Павла пішла в монастир і вся сімейна справа перейшла до нього.
Така заплямована репутація, навіть не зважаючи на те, що юнак був здібним і освіченим, не сприяла його подальшому просуванню кар’єрними сходами.
Однак, у 1703 році Мазепа починає змінювати гнів на милість і офіційно затверджує за Павлом земельні володіння у Ропській і Білоуській сотнях Чернігівського полку, а в 1705 році, з огляду на його заслуги перед військом, призначає його полковником цього ж полку. Однак, навіть для того часу це був незрозуміло значний злет кар’єрними сходами, і до сьогодні залишається таємницею, що побудило Мазепу на таке призначення.
Після того, як Мазепа став на сторону шведського короля Карлі ХІІ, Павло Полуботок був одним з лише двох чинних полковників Лівобережжя, які не підтримали Мазепу в його рішенні. Другим був Іван Скоропадський, якого цар призначив новим гетьманом, отже кандидатура Павла на гетьманство також мала місце. Його кандидатуру підтримав сам Скоропадський, бо не хотів брати булаву, але цар відмовив, бо вважав його занадто хитрим.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 10. Розквіт та падіння гетьманства Івана Мазепи
Герб роду Полуботків
Павло Полуботок був на цій посаді 14 років. Після обрання Скоропадського гетьманом, щоб згладити образу, цар задарив полковника подарунками: грамоти, маєтності, міста та села, угіддя, землі, люди і т.д., зокрема ті, які нещодавно належали самому Мазепі або його родичам. Та й сам Полуботок активно скуповував все вище зазначене і без допомоги царя. З часом, Павло став, можливо, заможніше свого батька.
Окрім того, що полковник активно отримував, чи скуповував землі, він ще й намагався їх розвивати, не через те, що він був хорошою людиною, а з метою вигоди. Інколи, щоб отримати вигоду, він не гребував зловживати владою або піддавати насиллю рядове козацтво або селян.
Отже, на своїх землях Полуботок будував млини, винокурні, гуральні, засновував слободи і т.д. Також займався комерцією — проводив торгівлю тютюном, горілкою та зерном. В цей час він був одним із найбагатших людей Гетьманщини.
В той же час, його матеріальні статки давали йому змогу опікуватись освітніми закладами та релігійними спорудами. Зокрема, є задокументовані факти його пожертв Вознесенському храмі у Чернігові (богослужбові книги, потири, срібні чаші), тому не дивно, що на споді старовинного іконостасу храму було зображено сімейний герб родини Полуботків.
Як показав час, Скоропадський був слабким гетьманом, він не міг відстояти інтереси країни та захистити людей, тому все частіше, як і під час його обрання, звідусіль було чути розмови про те, що Чернігівський полковник Полуботок має бути на цій посаді, що він сильний і не дозволить росіянам царювати на їх землі.
Мав навіть місце випадок, коли челядника на урочистому молебні у місті Сосниця побили палкою і вислали до сибіру за такі слова (1715 рік). Після цього випадку чутки трохи вщухли, але з роками, коли ситуація тільки погіршувалась, вони повсякчас виникали знову.
В час, коли гетьман Скоропадський їздив до москви, Полуботок залишався наказним гетьманом. І поки Скоропадський безуспішно оббивав пороги різноманітних російських відомств, для того, щоб покращити становище Гетьманщини, чернігівський полковник показував себе хорошим керманичем та ефективним володарем булави.
Тож нагода її отримати все ж випала. Після повернення з чергової безуспішної поїздки до москви 3 липня 1722 року Скоропадський помирає. Він був вже похилого віку і, можливо, перебування в постійному стресі далось в знаки. Однак, це стало можливістю для Полуботка проявити себе.
На період невизначеності, за рішенням інших полковників та генеральної старшини, Чернігівський полковник залишився в чині наказного гетьмана країни, тобто вся влада зосередилась в його руках і він з завзяттям заходився виконувати свої обов’язки, і першим його наказом була реформа судової інстанції.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 12. Як змінилась Гетьманщина за часів Івана Скоропадського?
Перше його розпорядження стосувалось уникнення соціальних та військових заворушень в країні. Потім він почав фундаментально змінювати владні структури, наприклад, ліквідував стягнення, так звані, “наклади” при розгляді судових справ. Насправді, це були просто узаконені хабарі. Далі він запроваджує колегіальний розгляд справ, який насправді віддавна і був поширений у Гетьманщині, однак з приходом росії судова влада почала зосереджуватись в якихось одних руках (одноосібний розгляд) і почало панувати безчинство.
Запровадив “судові ізби”. Це для розгляду справ на самому нижчому сільському рівні. Щоб всі справи розглядались колективно і тільки на тверезу голову.
Щодо судів вищої інстанції — сотенних і полкових була встановлена ієрархія і запроваджена обов’язкова фіксація розгляду справи у спеціальних книжках, звідки при бажанні можна було отримати витяг.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
