Пилип Орлик був частиною вузького колу інтелігенції та еліти козацького війська першої половини 18 століття. Він був “правою рукою” та довіреною особою гетьмана Івана Мазепи та його наступником, обраним за правилами старого козацтва, а також став автором першої Конституції України, можливо навіть першої писемної Конституції Європи.
Смерть Івана Мазепи
Коли Іван Мазепа вирішив укласти союз зі шведським королем Карлом ХІІ і поїхав до його стану, козацька старшина розділилась. Деякі залишились на своїх місцях і стали на сторону російської імперії, яка ще більшими темпами почала “пожирати” Лівобережжя та знущатись із українців. Інша частина поїхала разом із Мазепою. Після його смерті частина повернулась та присягнула на вірність російському царю (Данило Апостол, Гнат Ґалаґан) (не обійшлось без залякування про розправу над сім’єю), а частина подалась в еміграцію, як от, наприклад, Пилип Орлик.
Хороший друг Мазепи та колишній полковник Стародубського полку Іван Скоропадський був серед тих, хто залишився в Гетьманщині, його петро І призначив наступним гетьманом Лівобережжя після “зрадника” Івана Мазепи, а от Пилип Орлик емігрував, однак продовжував брати активну участь у політичну житті Правобережної України.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 11. Гетьманування Івана Скоропадського: період втрат
Герб та печать Пилипа Орлика
Пилип Орлик народився 11 (22) жовтня 1672 року в селі Косута (мінська область, білорусь), на той час це була територія Великого князівства Литовського. Був шляхетного роду, представником гербу “Новина”, мав чеське коріння.
Його батько — Стефан Орлик у 1673 році воював у складі польсько-литовської армії з османами та загинув під Хотинською фортецею у віці 51-го року, свій герб малий Пилип отримав від батька. Його мати — Ірина Малаховська (Орлик) була також шляхетного роду (білоруського) — представниця гербу “Гримала”, яка сама виховувала сина після смерті чоловіка.
Юнак отримав хорошу освіту. Початкову освіту отримав в місцевому монастирі (Косута) св. Василіан, потім навчався у єзуїтському колегіумі Вільнюса, а потім, на початку 90-х років 18 ст., коли мати продала свої маєтки через матеріальну скруту, разом переїхали до Києва, де Пилип продовжив навчання в Києво-Могилянській академії, яку закінчив у 1694 році. Як студент, він мав особливий хист до історії, поетики, логіки, риторики, богословських наук та іноземних мов.
Після закінчення навчання почав публікувати свої твори, першим з яких став панегірик про Івана Мазепу. Цей твір сподобався козацькій старшині і сприяв його знайомству з багатьма представниками тодішнього вузького кола української військової еліти.
Його починають запрошувати на різні заходи, наприклад, на весілля племінника Івана Мазепи — Івана Обидовського, на честь якого він також написав панегірик і зачитав його на весіллі.
У 1698 році починає працювати консисторським писарем у канцелярії київського митрополита. У тому ж році Пилип Орлик знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — донькою полтавського полковника Ганною Герцик, невдовзі вони одружуються, а наступного року в них народилась донька — Анастасія.
Згодом Орлик залишив посаду писаря у канцелярії київського митрополита і перейшов на військову службу до Генеральної військової канцелярії, яка знаходилась в Батурині. Там він швидко почав просуватись кар’єрними сходами. З рядового канцеляриста був підвищений до старшого канцеляриста, а потім обіймав посаду керуючого справами головної адміністративної установи України. Такому швидкому просуванню, зокрема, посприяло хороше знання ним іноземних мов.
У 1702 році у подружжя народжується друга дитина — хлопчик, якого назвали Григорієм. Його хрещеним батьком став Іван Мазепа. Це говорить про досить близькі та дружні відносини з гетьманом. В тому ж році Пилип Орлик був призначений генеральним писарем та був “правою рукою” гетьмана, його довіреною особою.
Під час переходу Івана Мазепи до шведського короля Карла ХІІ, поразки в Полтавській битві, втечі з поля бою, перебування в Бендерах (Молдова) та смерті Івана Мазепи Пилип Орлик завжди був поряд із гетьманом та підтримував його політичну лінію.
5 квітня 1710 року, після смерті Мазепи в Бендерах, Орлика обрали (500 козаків, 4 тис. запорожців, близько 50 представників козацької старшини та Карл ХІІ) гетьманом України (по факту Правобережжя), проте в еміграції. Так він став першим українським політиком на такій посаді, але в еміграції. На честь новообраного гетьмана у шведському стані відбувся пишний бенкет, на якому Орлик виголосив дуже гарну, але досить сумну промову, тому що розумів, який тягар та яка відповідальність від тепер на нього покладена.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 10. Розквіт та падіння гетьманства Івана Мазепи
Реляція про Київ, шведський архів
“Пакти і Конституції законів [і] вольностей Війська Запорозького між ясновельможним Паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького та між Генеральними старшиною, Полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах ”. Ось таку довгу назву має документ, але він був складений не лише Пилипом Орликом, над ним працювали і Іван Мазепа, і його племінник Іван Войнаровський, і кошовий отаман Запорізької Січі Кость Гордієнко, а також прилуцький полковник Дмитро Горленко, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний суддя Кость Довгополий, генеральний осавул Григорій Герцик та інші.
Тобто, як бачимо, документ складався досить довго, до нього приклали руку всі або майже всі представники козацької старшини. Він був затверджений в той же день, як Пилип Орлик був обраний гетьманом.
Документ дійшов до наших днів у 2 варіантах — староукраїнською та латинською мовами. Якщо перекладати з латини, слова “пакт” і “конституція” означають відповідно угоду або договір і рішення або закон. Як потім писав сам Пилип Орлик, основний виклад матеріалу та основну редактуру він виконував самостійно, однак було проведено безліч нарад з козацькою старшиною, зокрема, з тими, які були згадані вище, а також світськими та духовними людьми.
Оскільки документ дійшов до наших днів, його існування та зміст привертало увагу істориків, науковців, правників, політичних діячів і т.д., кожен з яких давав йому свою оцінку. Наприклад, історик Дмитро Дорошенко вважав, що саме такою мала бути самостійна Україна, за яку так боровся Пилип Орлик та його однодумці. Український науковець та політичний діяч Олександр Оглоблин зробив висновок, що цей документ з-поміж іншого був міжнародно-політичною декларацією прав і прагнень України, насамперед актом про незалежність української держави.
Отже, як бачимо, тогочасна козацька еліта бачила майбутню Україну самостійною, вільною та незалежною. Саме за це вони боролись, саме за це боримось сьогодні і ми.
Староукраїнська версія документу у 2008 році була віднайдена в російському державному архіві давніх актів. Версія латиною зберігалась у Швеції (Стокгольм), в Національному архіві і не демонструвалась на широкий загал. В минулому році (2021) шведи привозили її в Київ, і вона виставлялась у Софії Київській.
Президент України Володимир Зеленський пообіцяв, що після закінчення війни Конституція Пилипа Орлика буде перекладена українською мовою і її копії будуть відправлені в українські школи.
В шведському архіві можна знайти також ще один цікавий документ — “Реляцію про Київ”, в якому Пилип Орлик пише про те, що московія не має права володіти ні Києвом, ні тим більше всією Україною.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
