Циклічна історія. Частина 11. Гетьманування Івана Скоропадського: період втрат

Катастрофа, якої боявся Іван Мазепа сталася. Він втратив все — втратив маєтки, втратив статки, втратив військо, булаву, стару козацьку столицю, до бридких московитський лап потрапили регалії гетьманської влади, отримані ще Богданом Хмельницьким. Його країна палала, його люди були беззахисні та пригноблені. Він помирав у муках не на своїй землі. Так почалась нова доба української Гетьманщини сповнена втрат того, що було набуто на чолі з новим гетьманом — Іваном Скоропадським.

Події, що передували

Смерть Івана Мазепи

Жовтень 1708 року. Старий гетьман Іван Мазепа зраджує московского царя петра І та переходить на сторону молодого та опального шведського короля Карла ХІІ.

Мазепа покидає Батурин — стару козацьку столицю, через декілька днів російський князь меншиков знизує місто, вбиває всіх жителів, які не встигають врятуватись втечею, грабує та спалює церкви, а також конфіскує особисті документи гетьмана та артилерію та провізію козацької столиці, а також цінне майно з його заміської резиденції.

В останній битві (Полтавська битва) Карл ХІІ був важко поранений і заледве встиг врятуватись с поля бою, завдяки Мазепі вони потрапили до Бендер (Молдова).

Землі Гетьманщини втратили свого господаря, люди тепер надані самі собі, і це в умовах Північної війни, роздробленості та відсутності майже всього козацького війська.

Мазепа хворий та при смерті. Він не зміг втримати ситуацію, запізнився з рішенням, виявився непідготованим до наслідків. Він запізно написав стародубському полковнику (найбільший полк Гетьманщини) Івану Скоропадському з запрошенням приєднатись до нього.

Події почали розвиватись надто стрімко. петро І видає універсал, в якому на всю Гетьманщину звинувачує Мазепу у зраді, привселюдно страчує його опудало та закликає всіх вищих військових чинів приїхати до Глухова на обрання нового гетьмана.

З цього моменту починається новий виток історії нашої країни, сповнений втрат того, що було збудовано Іваном Мазепою та втрачено Іваном Скоропадським.

Читайте також: Циклічна історія. Частина 10. Розквіт та падіння гетьманства Івана Мазепи

Іван Скоропадський: біографічні відомості

Іван Скоропадський походив зі шляхетного роду. Він народився в Умані у 1646 році, мав двох братів — Василя та Павла. Був випускником Києво-Могилянської академії.

У 1674 році на Правобережжя напали турки і зруйнували Умань. На той момент батька хлопців вже не було. Тому Івану та Василю довелось тікати на Лівобережжя, рятуючи власні життя, їхнього малолітнього брата Павла турки взяли в полон, в якому він потім знаходився аж 30 років (зміг звільнитись тільки в 1704 році).

Після знищення Умані брати втратили все: майно, документи, гроші. По суті, майже ні з чим вони переселились на Лівобережжя, де пішли на службу до тогочасного гетьмана Івана Самойловича. Так почалась військова кар’єра Івана Скоропадського.

У 1675 році його призначають військовим канцеляристом, він починає їздити з кореспонденцією до москви, знайомиться із впливовими людьми, через рік підвищення до старшого військового канцеляриста, поїздки продовжуються.

У 1678 році одружився на дочці чернігівського полкового осавула Пелагеї Каленик, в шлюбі з’явилась дочка Ірина. За задокументованими показами дочки гетьмана на момент шлюбу її батьків, матеріальне становище її батька бажало кращого, він був досить бідним.

Як посаг від батьків дружини, майбутній гетьман отримав двір у Чернігові, який йому не сподобався, тому він його продав, і купив земельну ділянку в Седнові (Чернігівська обл.), побудував там будинок, де вони з родиною і оселились.

У 1680 році чергове підвищення до чернігівського полкового писаря. Це вже була досить значна посада, і можна говорити про те, що без родинних зв’язків дружини не обійшлось.

Цей пост він займав понад 10 років. За цей час він встиг трохи розжитись — маєтки (с. Дроздовиця, Бурівка, Вихвостів), млини, земельні ділянки і т.д.

За час своєї служби у війську, Скоропадський зарекомендував себе людиною спокійною, тихою, поміркованою. Він був освіченим та мав хороші стосунки як з Іваном Самойловичем, при якому тільки почав кар’єру, так і з Іваном Мазепою, своїм попередником на гетьманському посту.

За часів Івана Мазепи Скоропадський отримав підвищення до генерального бунчужного — це була так би мовити еліта тогочасної Гетьманщини.

Під час чуми 1699 року померла дружина Скоропадського Пелагея. Він залишився вдівцем з дочкою, тому почав підшукувати собі нову дружину. Нею стала норовлива вдова колишнього генерального бунчужного Анастасія, яка до того ж була на 25 років молодше Скоропадського.

В 1701 році Мазепа підвищив Скоропадського до посади генерального осавула, а під час Північної війни, у 1706 році у найбільшому полку Гетьманщини — Стародубському звільняється місце полковника, його займає Скоропадський.

Це була його остання посада, перед отриманням із рук петра І української гетьманської булави. Як бачимо, він пройшов значний шлях кар’єрними сходами, і був призначений гетьманом вже у віці 62 років.

Гетьман з булавою, але без реальної влади

Отже, в перші дні гетьманування Івана Скоропадського стара гетьманська столиця — Батурин була знищена. Вкрадені князем меншиковим атрибути військової влади були передані Скоропадському. Налякані останніми подіями люди з острахом очікували, що ж буде далі.

Як і його попередник Мазепа, Скоропадський у всьому підкорювався московському царю петру І, однак, на відміну від свого попередника, він не мав тої сили волі і значного статусу, як в москві, так і в Гетьманщині для захисту своєї землі та забезпечення її процвітання.

При “обранні” Скоропадського гетьманом не було традиційного підписання статей, які ставали певними регуляторами (хоча і чисто формальними, бо їх фактично ніхто не виконував) у відносинах російської імперії та Гетьманщини. цар просто на словах підтвердив козацькі вольності та свободи, однак, коли згодом Скоропадський надішле царю свій список із 14 або 15 пунктів (за різними даними), де 1 пунктом йшли прописані вольності та свободи, ті, які були ще за часів Богдана Хмельницького, цар відповів, що вони (1 пункт) вже генерально підтверджені, а наступні пункти він розгляне, як матиме час.

Однак, варто сказати, що були і таємні пункти, які петро І надав стольнику а. ізмайлову, якого фактично призначив наглядачем за гетьманом та можна сказати намісником Гетьманщини.

В таємних статтях йшлося про таке: ізмайлов мав наглядати за гетьманом та Гетьманщиною, щоб вони поводили себе тихо та були покірні; наглядати за запорожцями — не давати їм збирати навколо себе людей в Січі, а також разом із Скоропадським та київським воєводою винищувати їх; у випадку приїзду до гетьмана іноземних гостей зустрічати їх разом, а всю кореспонденцію переписувати і відправляти в москву; без царського наказу не допускати призначення старшини, а тим більше не можна було призначати іноземців, особливо поляків; гетьман не мав права карати полковників без дозволу царя і т.д.

Інші пункти регламентували порядок покарання “мазепинців”, сплату податків у державну казну, а також побажанням петра І перенесення козацької столиці (зі зруйнованого Батурина) до Глухова (ближче до кордонів з росією). Гетьману петро І ізмайлова припідніс як помічника.

Варто також зазначити, що Скоропадського призначили гетьманом в 1708 році, тоді як Мазепа закінчив своє гетьманування у 1709 році. А петро І узаконив гетьманування Скоропадського жалуваною грамотою лише у 1710 році.

Можна також стверджувати, що після “зради” Мазепи, петро І не довіряв Скоропадському, хоча б тому що вони були добрими товаришами і мали хороші стосунки. Однак, Скоропадський все ж не підтримав Мазепу, як і деякі полковники (Данило Апостол та Гнат Ґалаґан), які згодом повернулись в Гетьманщину зі шведського стану.

Відчуваючи явну безпорадність Скоропадського, ізмайлов настільки сильно втручався, як в зовнішні, так і у внутрішні справи Гетьманщини, що навіть доходило до того, що він разом із гетьманом підписував універсали, і це обурювало навіть російських вельмож. Можливо, це і стало причиною того, що незабаром ізмайлова змістили з посади.

Однак, як лернейська гідра із легенди про Геракла, на зміну одному, прийшло одразу двоє, як повідомив Скоропадського граф головкін “радників” — думний д’як вініюс та стольник федір протасьєв. І якщо раніше на утримання ізмайлова довелось виділити 100 дворів, то на цих двох наказали виділити по 100 дворів на кожного. І ці двоє так вросли та вкорінились в адміністративно-політичне управління державою, що через десяток років спеціально довелось створити Канцелярію міністерського правління, а потім Малоросійську колегію.

Дедалі частіше Гетьманщина сприймалась вже навіть не як малоросія, як росіяни звикли називати нашу країну, а як малоросійський край, тобто як безпосередня частина російської імперії.

Тож, обмеження гетьманської влади йшли повним ходом. Наприклад, у 1712 році Скоропадській хотів призначити нового київського полковника, однак “зверху” таке клопотання відхилили. Натомість, наступного року граф шереметєв та стольник протасьєв звільнили лубецького та прилуцького полковників через поважний вік та проблеми зі здоров’ям, а також призначили їм заміну.

У 1715 році петро І постановив, що від тепер не можна буде обирати полковників власним голосуванням, лише за попереднім узгодженням зі стольником протасьєвим та безпосереднім дозволом царя. Але негласною умовою була звичайно ж  беззаперечна вірність царю. Тому, не тяжко зрозуміти, в яких умовах знаходились не те, що козаки, а навіть прості люди. Того ж року царським наказом було призначено нового гадяцького, київського та ніжинського полковників.

Не раз (наприклад, в 1717 році) Скоропадський звертався до петра І з проханням чіткіше визначити статус Гетьманщини у складі російської імперії, але щоразу отримував якісь запевняння на словах, нічого більше.

Наступного року, перебуваючи в москві, гетьман в більш категоричній формі подав офіційно “прошение” в Колегію іноземних справ, яке складалось з таких пунктів:

1. щоб київський губернатор не надсилав гетьману наказів, і в містах Переяслав, Чернігів та Ніжин росіяни не влаштовували кабаки у дворах місцевих жителів;

2. у Глухові скасувати посаду коменданта, а його функції передати полковнику, а також вивести з міста інший полк (невідомий), і залишити тільки один для полегшення українського народу (як було сказано в попередніх частинах російські гарнізони забезпечували українські селяни);

3. не надсилати іноземців, щоб не порушувати вольності (далі гетьман згадує про те, що з давнього звичаю обирались вони з народу, можливо мається на увазі козацька старшина, в тому числі полковники);

4. зменшити побори;

5. виведення розкольників з Гетьманщини (можливо гетьман мав на увазі протопопа та сотника федіра лисовського, який демонстративно не підкорявся владі гетьмана, взагалі ні за що його тримав, ображав, і Скоропадський не раз подавав на нього жалобу, але безрезультатно).

А також порушувалось питання про окремих старшин, які набули великої кількості різних маєтностей і живуть взагалі нікому не підкоряючись, а гетьмана і подавна, і це в основному були ставленики царя.

Як бачимо, позиція гетьмана за часів Скоропадського була скоріше формальною, ніж мала реальну владу. І скоріше за все, це дуже дратувало Скоропадського, тому він наскільки міг, все ж намагався провадити самостійницьку політику. Що у свою чергу почало дратувати його наглядачів і федір протасьєв написав на нього донос.

В доносі було сказано, що без дозволу царя гетьман листувався з іноземними монархами, а також приймав посланців із Польщі, однак стає зрозуміло, що зміст кореспонденції йому невідомий. Також протасьєв звинувачував Скоропадського в тому, що попри заборону він роздавав землі “зрадників” і затримував збір відомостей про обсяг податків.

У відповідь на донос було почато слідство у зв’язку з “непорядками” у Гетьманщині. За матеріалами справи стає зрозуміло, що в цей час Скоропадський потерпав від так званої “хирарги” (можливо, мається на увазі подагра), і тоді почались розслідування у Генеральній військовій канцелярії зі звинуваченням у підробці гетьманського підпису. Було звинувачено двох канцеляристів, їх заарештували та відправили до москви на допит.

14 листопада 1721 року Скоропадський отримав від петра І грамоту зі звинуваченням у тому, що він не може поліпшити функціонування підпорядкованої йому військової установи, і наказував створити ще й судову канцелярію у Глухові. На все про все цар давав гетьману 1, максимум 2 роки, якщо він не встигне, повинен буде сплатити великий штраф.

На початку 1722 року Скоропадський з родиною та генеральним бунчужним, генеральним писарем та ніжинським полковником на запрошення петра І з великою шаною поїхали до москви, де перебували півроку (у зв’язку з закінченням Північної війни).

Цей час гетьман вирішив спробувати використати на користь Гетьманщини і 11 квітня подав “статті” про “загальнонародні нужди”, зокрема в них йшлось про те, що за 30 років утримання російських гарнізонів Гетьманщина збідніла, а козаків значно поменшало. 29 квітня Скоропадський отримав відповідь від петра — “все залишиться, як було”. Отже, як бачимо будь-яка спроба Скоропадського полегшити життя країни та народу не приносила успіхів.

Того ж дня гетьман отримав розпорядження від петра І про створення у Глухові судової та фінансової установи, до якої входили тільки російські чиновники — Малоросійської колегії. Таким чином Гетьманщина повністю втратила фінансову та судову незалежність.

Запровадження такого державного органу офіційно було представлено як необхідність через те, що українські судді зловживали владою, однак це звісно було не так. Скоропадський намагався виправити ситуацію, однак, як завжди марно. Цар уникав зустрічі з ним.

Куптій Дарина