Торт, котлета і каштани: топ-5 символів Києва

До Києва щорічно приїжджають мільйони іноземних туристів. Їдуть, щоб побачити монументальну Батьківщину-Мати, помилуватися нічним Дніпром і прогулятися Майданом Незалежності. Стереотипи стереотипами, а свої впізнавані символи у Києва, як і у будь-якого іншого міста, є. У цій статті ми зібрали топ-5 офіційних і неофіційних символів української столиці, які частіше за інших називають іноземці.

Хрещатик

У кожному місті є вулиця, яка вважається центральною. Вона немов візитна картка міста, втілення його духу, неповторності й краси. Так, Париж незмінно ототожнюється з Єлисейськими полями, Москва – з Червоною площею, а Київ, звичайно ж, з Хрещатиком, який є символом міста, його центральною вулицею та діловим центром. Створюється враження, що Київ завжди розвивався та існував завдяки Хрещатику.

За князівських часів тут була долина із густою рослинністю, протікав струмок. Вздовж цього струмка пролягала дорога – давня основа сучасної вулиці. Струмок і долина називались Хрещатими, звідси й сучасна назва Хрещатик.

Лише наприкінці XVIII століття частина долини стає невеличкою вулицею, з однобічною забудовою, а на початку XIX століття забудовується й ліва її частина, переважно житловими будинками. Остаточних обрисів вулиця набуває в середині XIX століття. Поступово першість Подолу переходить до Хрещатика, і він стає центром промисловості, торгівлі та ділового життя Києва. Наприкінці XIX- на початку XX століття вулиця майже повністю забудована, здебільшого дво- і триповерховими кам’яними будівлями з магазинами, конторами, банками. Вони оснащені водопроводом, газом, електрикою.

Сьогодні оглянути весь Хрещатик і при цьому не втомитися нескладно, адже довжина головної вулиці лише трохи більша за кілометр.

Київські каштани

У 1842 році Київ відвідав 46-річний цар Росії Микола I. На честь приїзду монарха вирішили прокласти нову вулицю, яка зараз називається бульвар Тараса Шевченка. Її засадили екзотичними на той час деревами з розлогими кронами, кінськими каштанами.

Однак пізніше з’ясувалося, що імператор більше любить стрункі пірамідальні тополі. Він був упевнений, що краще виглядатимуть саме вони, тому що бачив, як їх висаджували в Європі: колонами, вздовж довгих бульварів. За одну ніч все каштани були викорчувані. Кілька дерев пересадили в яр за університетом, де вже був розбитий ботанічний сад. Інші саджанці вдалося врятувати киянам, які проживали неподалік. Вони висадили їх у дворах своїх будинків.

Слава про красу цвітіння каштанів поширилася Києвом дуже швидко. У другій половині 19 століття багаті жителі активно почали висаджувати каштани в своїх садах. Згодом образ квітучого каштана буквально проріс в усі сфери життя міста, став його символом і візитівкою. У 20 столітті каштан зобразили на офіційному гербі столиці. Він став прикрасою ще одного символу не тільки Києва, а й усієї країни — «Київського торта».

Київський торт

Історія торта почалася в 1956 році на київській кондитерській фабриці імені Карла Маркса, яка сьогодні входить у корпорацію «Рошен». За легендою, одного разу кондитери забули покласти в холодильник збиті білки, призначені для завтрашніх бісквітів. За ніч вони затверділи і на бісквіти вже не годилися. Щоб приховати недбалість колег, нова зміна вирішила їх спекти. Отримані коржі змастили масляним кремом і вийшла справжня смакота.

Згодом рецептуру вдосконалили, додавши горіхи кеш’ю і ніжний крем Шарлотт. Сьогодні торт виробляють і продають не тільки в Києві. Але він і по нині залишається стравжнім символом української столиці та входить в першу десятку кращих тортів світу.

Котлета по-київськи

Ще одним кулінарним символом Києва є котлета по-київськи. Фактично це варіант котлет «де-воля» (côtelettes de volaille — «котлети з м’яса птиці»), що з’явилися на початку XIX століття у Франції.

У Києві такі котлети вперше стали готувати за часів гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році, але, у зв’язку зі складним економічним та військовим становищем, страва не прижилася — було не до делікатесів.

І тільки в 1947 році котлети розпочали нове життя в Україні завдяки випадку, в черговий раз пов’язаному із Францією. Українська делегація поверталася з Парижа, де наша країна, як одна із засновниць ООН підписувала ряд мирних договорів із колишніми сателітами Німеччини. До урочистого повернення делегатів був приурочений прийом, на якому подавали курячі котлети, фаршировані вершковим маслом. Нове блюдо дуже сподобалося керівництву республіки, тому незабаром воно з’явилося в київському ресторані під назвою «Котлета по-київськи».

В чому ж відмінність французької та української котлет? Їх часто плутають, і це не випадково. Вони аналогічні: куряча грудка з начинкою. Тільки в українському варіанті в якості начинки використовується вершкове масло, а до нього додають небагато приправ : зелень, перець, а також яєчний жовток. Якщо приправ більше, а замість масла – соус (або взагалі обходяться без нього) — це французька «Котлет де Воляй».

Під час вживання котлети по-київськи іноді відбуваються курйози. Найчастіше – з іноземцями, які, не підозрюючи про незвичайну начинку, розрізають котлету ножем, і цівка гарячого масла оббризкує їхній одяг. Тому, в ресторанах високого рівня, до страви з назвою «Chicken Kiev» додається спеціальна інструкція: «Обережно! Котлета стріляє! »

Наші котлети настільки популярні, що в 2006 році в Англії їх включили до складу споживчого кошика. А в містах США, Німеччини, Канади, де живуть вихідці з України, багато ресторанів пропонують «Chicken Kiev» в якості фірмової страви. Що ж, це свого роду пам’ять про покинуту Батьківщину.

“Як тебе не любити, Києве мій…”

Пісня “Як тебе не любити, Києве мій” вважається музичним символом столиці України. Цю пісню-легенду композитор Ігор Шамо і поет Дмитро Луценко написали 1962 року фактично за добу, як урядове замовлення.

А перший фондовий запис здійснив Юрій Гуляєв, після якого пісня стала, практично, народною. Цей запис до сьогодні по праву вважається кращим виконанням пісні. З легкої руки Гуляєва пісня «Києве мій» стала відомою і її включали до свого репертуару відомі співаки, зокрема Микола Кондратюк і Дмитро Гнатюк.

З 2014 року ця пісня є офіційним гімном Києва. Цікавий факт: крилата фраза «Як тебе не любити, Києве мій» з’явилася з волі випадку, коли Дмитро Луценко, наспівуючи мелодію, гуляв по Києву. Його увагу привернула суперечка молодої пари і вигук молодого хлопця в діалозі з примхливою дівчиною: «Як тебе не любити!». Луценко залишалося додати «Мій Київ», і текст пісні знайшов остаточне звучання.

Руслана Сторожук