Київ здавна був столицею великої держави — Київської Русі. Мав найбільше стратегічне значення державного рівня. Він зберігає його і сьогодні. Починаючи з часів правління київського князя Володимира Великого (Хрестителя Русі) почали закладатись міста-фортеці для його оборони під час військових дій. З плином часу міста змінювались, але їх значення, як форпостів на підступах до столиці не втрачає свого значення вже тисячу років. До вашої уваги топ-5 таких міст.
Оборонні укріплення Білгорода
Місто Білгород було засноване князем Володимиром Великим (Хреститель Київської Русі) у 980 році. Про нього часто згадується у літописах, як про улюблене місто князя, яке мале стратегічне значення ще з часів свого заснування — це Лаврентіївський, Іпатіївський та Воскресенський літописи, а також Повість временних літ та ін. Про нього також залишив згадку в історії венеційський дипломат — Амброджо Контаріні, який відвідував українські землі у 15 ст. Він написав у своєму щоденнику, що зупинявся на ніч у королівському палаці міста, де знаходився білий замок.
Етимологія виникнення саме такої назви міста різна. Одна версія якраз і полягає в тому, що місто зовні було білим. Взагалі слово belъgordъ походить з праслав’янської мови. Його можна тлумачити по-різному. Використання слова пов’язують з кольором, як вже було сказано вище; або зі словом “прекрасний”; або з безпосередньою близькістю з водою; або в значенні “західний”, тобто на захід від Києва; або у значенні укріпленого поселення.
Сьогодні на місці старовинного міста стоїть село Білогородка, що за 22 км від Києва. Його оборонні системи, як і давні фортифікаційні споруди майже не збереглись або збереглись частково і можуть відкрити свої секрети лише археологам. Село в різні роки досліджувалось різними науковцями з різною періодичністю та метою досліджень, тому інформація різношерста і її дуже багато.
За даними декількох істориків та археологів (Михайла Грушевського, Вікентія Хвойки та ін.) відомо, що в часи Київської Русі місто було центром єпископату. Писемні джерела свідчать, що там було три дерев’яні храми: 992, 1141, 1187 років, а також кам’яна церква 1197 року. Також з літописних джерел відомо, що місто мало підйомний міст через річку Ірпінь, який можна було опускати чи піднімати під час воєнної загрози, а також митницю.
Під час численних археологічних розкопок були знайдені скляні, кам’яні, металеві, а також глиняні вироби. Окрім того, гончарний та керамічний посуд, ліпнина та навіть дитячі іграшки.
Найдовше та найбільш детально Білгород вивчали два археологи — Вікентій Хвойка (починаючи з 1909 року) та Галина Мезенцева (починаючи з 1966 року).
За даними Мезенцевої місто займало площу близько 100 га, з цими відомостями згодна і більшість інших археологів, які вивчали цю місцевість. В ньому активно розвивались металургійна галузь та гончарне ремесло.
Білгород був одним із найбільших міст на території Київської Русі поруч із Вишгородом, Черніговом та Києвом. Він мав неординарний статус. Більшість дослідників вважають, що місто мало виключно військово-стратегічне значення, однак багато знахідок свідчать про його безперервний розвиток та розквіт, який значною мірою припав на 10 — початок 11 ст.
Серед цікавих та важливих знахідок, які це підтверджують — наявність зовнішніх торгово-економічних зв’язків у вигляді візантійської монети та імпортних речей, які були знайдені при розкопках; храм Апостолів з полив’яними плитками, а також наявність кольорової, місцями позолоченої фрески, “малий храм” в якому було знайдено білокам’яний саркофаг з похованням одного з єпископів; оборонні укріплення із сирцевої кладки; легендарні колодязі, які були знайдені під час розкопок у 1909 – 1910 роках. (В. Хвойка); а також могильник із залишками жіночого одягу із золотканим плетінням.
Все це свідчить про те, що місто було укріпленим форпостом, починаючи з часів Київської Русі, однак це не відміняє того факту, що Білгород був розвиненим та процвітаючим, мав торгово-економічні зв’зки з Візантією та був одним із найбільших руських міст свого часу.
Як і тисячу років тому, так і сьогодні ця місцевість знаходиться неподалік від столиці країни і слугує надійним оборонним рубежем. Тому в літописах Білгород згадується в тому числі і як арена військових дії. Тисячу років тому це була фортеця, яка пережила міжусобні війни князів за київський престол, а сьогодні — варварський напад російських військ.
Читайте також: Пліснесько – літописне городище поряд з селом Підгірці
Залишки храму 11 ст.
Одне з найдавніших міст Київської Русі. Вперше згадується у 907 році. Вважається, що до появи Переяслава на цьому місті було ще більш древнє місто Славія, яке існувало ще до виникнення Київської Русі і було столицею давнього царства. Назва Переяслава каже про це майже дослівно — Пере Я Слав. Існує і інша легенда — про те, що один із воїнів князя Володимира Великого переміг на цьому місці печенізького богатиря і перейняв його славу. Сьогодні це місто знаходиться за 85 км від Києва.
Вивчення історії Переяслава за допомогою археологічних розкопок почалось у 1945 році (Рибакова Б.О.). Давнє місто мало стандартну схему — оборонні вали, рови, дитинець і т.д. Дитинець, як найбільш укріплена частина міста на той час знаходилась на мисі злиття рік Альти і Трубіжа. Його площа становила 13,8 га. Також територія поділялась на Верхнє на Нижнє місто. Вулиці розходилися віялоподібно з півдня на північ і перетиналися іншими вулицями із заходу на схід.
Скоріш за все мало як мінімум одну дерев’яну церкву, бо в міста був єпископ — Єфрем Переяславський, і саме з його ініціативи була побудована кам’яна церква, яка стала одним із найвеличніших соборів Київської Русі — Михайлівський собор.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року фортеця набуває більшого значення, оскільки стає прикордонною. Основним її значенням було прикриття Києво-Печерської фортеці з південного флангу від можливого нападу ворогів.
Перша згадка про місто датується 988 роком. Воно було засноване Володимиром Великим, як фортеця для захисту Києва від набігів степових кочівників з південного напрямку. Сьогодні воно знаходиться за 20 км від столиці.
В дохристиянські часи місто слугувало мисливською резиденцією князя, де проживали також його наложниці.
Давнє городище було побудовано на пануючих висотах над заболоченою долиною ріки Стугна та її притоки Васильківки. Воно традиційно складалось з дитинця та посаду. При побудові оборонних валів максимально враховували навколишній рельєф. Також городище було укріплене зовнішньою оборонною лінією та рвами.
Через нього проходив давній торговельний шлях, тож можна стверджувати, що воно швидко розвивалось та було досить заможним.
Стародавнє городище сьогодні знаходиться на Замковій горі в м. Біла Церква, що за 80 км від Києва. Його заснування датується 1030-ми роками, а засновником вважається Ярослав Мудрий.
Він назвав городище на честь свого християнського імені — Георгій-Юрій, тобто крім Юр’єва городище ще інколи називалось Гюргев. Однак археологічні знахідки у вигляді скляних браслетів, намистин, кістяних гребінців та бронзових прикрас свідчать про те, що поселення тут існували задовго до Ярослава Мудрого.
Вперше Юр’їв офіційно згадується у “Повчанні дітям” Володимира Мономаха. Востаннє — в літописах у 1231 році.
Городище традиційно складалось з дитинця та посаду, все разом займало площу близько 14 га. Залишились відомості про те, що у 1095 році поселення було спалене половцями, а ті жителі, які залишились живі, рятувались втечею. В 1103 році князь Святополк Ізяславович відновив його.
Літописи свідчать, що на території городища був храм і в нього був єпископ (1072-1197 роки). Археологічні знахідки показали, що городище мало дерев’яно-земляні укріплення та християнський могильник. Серед речей побуту були знайдені фрагмент візантійської шовкової тканини гаптованої золотом та дерев’яні саркофаги оббиті червоною тканиною.
Археологічні дослідження показали, що городище було знищено у 1240 році через татаро-монгольську навалу і стояло пусткою аж до середини 16 ст. Поки в 1552 ріці на місті спаленого городища литовці не побудували замок на горі, який став початком міста Біла Церква.
Наймолодше серед зазначених укріплення на північних підступах до Києва — Чорнобильський замок. Сьогодні це зона відчуження у більш ніж 100 км від Києва.
Його побудували литовці в 1552 році. Тоді ця територія була у складі Великого князівства Литовського. Вони декілька разів проводили ревізії територій, щоб з’ясувати їх військово-стратегічні значення та природничо-географічні можливості.
Згідно з переписом населення того року — кількість містян Чорнобиля становила близько 1,5 тис. чоловік. Воно було невеличким містом. Однак, якщо брати до уваги те, що територія Київщини була слабо заселена (всього 11 міст, решта маленькі села), окрім, звичайно, міста Київ (близько 6 тис. чоловік), то Чорнобиль за своїм юридичним становищем, ще й маючи власний замок вважався містом державного рівня.
На сьогоднішній день замок абсолютно не зберігся, але збереглись деякі дані про нього. Відомо, що він знаходився на пануючій висоті, з одного боку фортеці був крутий схил, з іншого вирили рів глибиною близько 4 м.
Навіть на той час Чорнобильський замок вважався малим за розмірами — приблизно 44 на 34 метри. Його озброєння також було слабеньким — тільки 10 рушниць і ні одної гармати.
Варто сказати, що форпостом цей замок важко було назвати, особливо з огляду на те, що на той час — середина 16 ст. ця місцевість була фактично прикордонням Великого князівства Литовського.
Основним його призначенням було відбиття короткочасних невеликих набігів татар.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: Топ-5 міст-фортець навколо Києва […]