Свідомо пішла на смерть: ростріляна патріотка Олена Теліга

18:11  |  24.02.2021

Вона стала однією з найяскравіших жіночих постатей в українській літературі і однією з найбільш значущих фігур боротьби за незалежність України. Як тип нової жінки-героїні вона не закрилася в рамках «чистої поезії», а встала в ряди поборників свободи української нації. «Уста рішучі, як постріл, тверді, як лезо меча», — саме такими словами можна характеризувати твердість духу і слова «української Жанни Д’Арк».

Почала вивчати українську мову у 12 років

Олена Теліга

Олена Теліга

Олена Іванівна Шовгеніва народилася в інтелігентній родині педагогів 21 липня 1906 року. Батько — Іван Опанасович Шовгенів був гідротехніком-практиком, сам родом з Харківщини, а мати — Уляна Степанівна народилася на Поділлі в родині православного священника. Крім Олени, в сім’ї було ще двоє синів — Андрій і Сергій. Діти в Москві і Петербурзі в атмосфері високої російської культури, оточені турботою та матеріальними благами.

У 1917 році в Києві проголисили Українську народну республіку і скликали її парламент, Центральну Раду. Батько Олени, як істинний патріот і націоналіст, зголосився взяти активну участь у розвитку молодої української держави.

Вся сім’я Шовгеніва спочатку переїжджає на Слобожанщину, а вже в 1918 році їде до Києва, де Іван Опанасович обіймає посаду начальника водного і дорожнього господарства в Міністерстві шляхів. Потім його запросили на посаду професора Київського політехнічного університету на гідротехнічному та меліоративному відділенні інженерного факультету.

Саме в Києві Олена усвідомлює своє українське коріння, саме тут розвивається її патріотичний дух. Згодом у листі до Наталі Лівицької-Холодної Теліга напише про своє почуття «бездомності», яке вгамувала саме в українській столиці: «Батько як інженер їздив по різних кінцях Росії і тягав нас за собою. Лише літо, і то не часто, ми проводили на Харківщині, але в різних місцях, так що і вона не була моїм домом. Для мене домом став Київ».

У 12 років дівчинка вступає до київської приватної гімназії та починає вивчати українську мову. Але цю школу вона так і не закінчила: зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапила саме до такої.

Читайте также: Знаменитые киевляне: неуступчивая Голда Меир

Еміграція до Чехії

У 1919 році під натиском більшовиків Центральна Рада залишає Київ. У 1921 році починається голод. Всі ці несприятливі події обумовлюють нелегальний переїзд Івана Шовгеніва в Чехію, а в 1925 році туди ж емігрують мати з дітьми, в місто Подєбради, де батько вже очолює Українську господарську академію.

На чужій землі у Олени відбувається перелом, викликаний пережитим в Києві і побаченим в Чехії. Усвідомивши себе українкою і непримиренним ворогом російського шовінізму, отримавши атестат, вона вступає на історико-філологічне відділення Українського педінституту імені Михайла Драгоманова в Празі.

Студентське життя захопило виром подій. Дівчина почала відвідувати літературні гуртки і диспути. Починаючи з 1927 року сучасники Олени Іванівни вже знали її як українську поетесу. Правда, перші публікації її віршів до нашого часу не збереглися.

Читайте также: “Буба Касторський”: життя та еміграція актора Бориса Січкіна

Роман з Дмитром Донцовим

У Чехії Олена починає зустрічатися з красивим кубанським козаком Михайлом Телігою — сином отамана, бандуристом, старшиною армії УНР, інженером. 1 серпня 1926 року в празькому храмі святого Миколи відбувається вінчання 20-річної Олени і 26-річного Михайла.

У 1929 році помирає її мама і батько одружується вдруге. З мачухою у Олени стосунки не склалися і вони з чоловіком вирішують переїхати в Польшу, спочатку до Варшави, а потім до селища Желязна-Жондова. Жили важко: хоч Михайло і працював, а Олена писала, грошей не вистачало. Олена їла раз на день, іноді співала в кафе, працювала манекенницею або танцівницею в нічних розважальних закладах. Дуже любила капелюшки і, купуючи нову, фотографувалася в ній, підписуючи: «Я і мій чорний капелюшок».

Згодом Олена Теліга стала членом ОУН, почала активно творити: громадянську лірику, публіцистику. Надсилала вірші в «Вісник» ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Головний редактор дещо відредаговував їх, але просив її продовжувати писати. Коли вони познайомилися, Олена відразу ж захопилася ним, а вже після другої зустрічі між ними спалахнув бурхливий роман. Донцову тоді було 49, а Телізі — 26. Олена була переконана, що саме з ним вона відчуває себе собою. Донцов же в листах звертався до неї «Моє дороге створіння», обсипав компліментами і … грішив інтимними деталями. Саме це внесло в душу Теліги сум’яття.

Таємні відносини з Донцовим тривали до 1941 року. Згодом Наталя Лівицька-Холодна написала: «Той, кого вона обожнювала, зрадив її, і замість того, щоб піти з нею, подався в іншу сторону. А той, кого вона тільки любила, але не сходила з розуму по ньому, пішов з нею на смерть, як справжній лицар».

Переїзд до Кракова, а згодом і до Києва

У 1939 році почалася Друга світова війна і Олена Теліга з сім’єю перебирається до Кракова. Тоді ж в краківській кав’ярні «Фенікс» зустрілися давні знайомі — Олена Теліга і Олег Кандиба-Ольжич, обговорити розкол ОУН на бандерівців і мельниківців. Теліга переговорила з Ольжичем і лишилася з мельниківцями.

Олена взялася за активну роботу на культурній ділянці ОУН: працювала в краківській «Просвіті», в її художньої секції «Зарево». Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова. У вересні вона прибуває до Рівного, де пише публіцистичні статті «Розсипаються мури» та «Братерство в народі», які були опубліковані в редагованій  Самчуком газеті «Волинь».

А 22 жовтня 1941 року вона прибула до окупованого німецькою армією Києва. У Києві мешкала за різними адресами, а після того, як до Києва під кінець листопада 1941 року прибув Михайло Теліга, їхня родина поселилася в будинку на вул. Караваєвській (тепер ріг вулиць Льва Толстого і Паньківської, 25/2), в квартирі № 90. Це була остання її адреса.

У Києві Олена Теліга створила Союз письменників, працювала в газеті «Українське слово», видавала газету «Литаври».

Читайте также: Знаменитые киевляне: Любовь Добржанская – главная мама советского кино

Арешт і смерть

Після арешту 12 грудня редакції «Українського слова» було заборонено й видання «Літаврів». Олена Теліга не брала до уваги постанови нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово.

7 лютого 1942 року почалися арешти націоналістів. Коли нацисти посилили репресії проти ОУН, Олег Ольжич запропонував Олені виїхати: «Вдруге з Києва я не поїду. Не можу втекти, щоб хтось сказав, ніби говорила про патріотизм і жертовність, а сама втекла … ».

Вона знала, на що йде, втікати не збиралася. 9 лютого друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вулиці Трьохсвятительській, у приміщенні Спілки, і радили їй туди не йти. Але вона сказала: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою — їх також арештують. Я не можу втікти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертовність. Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».

Попереджена Ольжичем про майбутній арешт, вона попросила Михайла не приходити за нею. У приміщенні спілки письменників гестапо заарештувало всіх — і Михайла також. Увечері оголосили: «Хто не є членом союзу — вільний». Михайло міг піти, але залишився з Оленою.  Своєю мужністю Олена вразила німців. Їх розстріляли в Бабиному Яру: Олена загинула за Україну, а Михайло — за неї» …

Поетична спадщина Олени Теліги кількісно невелика, відомо всього 38 віршів. У ній прозвучав її неповторний голос, притаманна її творчості особливість, яку літературознавці визначили як «пасіонарність любовної лірики».

У вірші «Мужчинам» звучить передчуття бою, в який жінки кличуть своїх чоловіків. Їхня місія — дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух. Братися за спис — не жіноча справа. Але коли треба буде для здобуття перемоги, жінка стане поряд з чоловіком і піде з ним до кінця. Лірична героїня її «Вечірньої пісні» готова перебрати у свої долоні, на свої коліна всі тягарі, які пригнічують душу коханого, своєю ніжністю розтопити його тривоги і цю ніжність передати як найміцнішу зброю для майбутньої боротьби.

Особливістю лірики Олени Теліги є також її здатність передбачення. У вірші «Поворот» вона передбачила навіть у деталях повернення на рідну землю, а у вірші «Лист» передбачила свій трагічний кінець: «Гарячу смерть — не зимне умирання», про які просила Бога, і бачила в поетичній уяві, що коли прийде вона «На наш похмурий і прекрасний берег», її «життя хитнеться й відпливе — Мов корабель у заграві пожежі».

Руслана Сторожук

 

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Метки:
Оставьте комментарий

*

  1. […] Читайте также: Свідомо пішла на смерть: розстріляна патріотка Олена Т… […]

  2. […] Читайте также: Свідомо пішла на смерть: ростріляна патріотка Олена Те… […]

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: