Режисер Роллан Сергієнко: людина, яка відкрила світу Чорнобиль

19:55  |  03.02.2021
Чернобыль, Припять

Чернобыль, Припять. Фото: korysno.pro

Після Чорнобильскої катастрофи 1986 року в Україні ходив анекдот: «Чи можна було приховати Чорнобиль?», «Можна. Якби вітер не дійшов до Швеції». Розповідаємо про українського режисера художніх і документальних фільмів Роллана Сергієнко, який першим відкрив світу Чорнобиль. 

Фільми про сина Остапа Вишні та Григорія Сковороду

Роллан Сергієнко

Роллан Сергієнко

Видатний український та радянський кінорежисер, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка народився 19 січня 1936 року в Чернігівській області, у місті Сновськ (в минулому Щорс), в родині вчителів. Після закінчення інституту, по розподілу попав працювати на Київську кіностудію Олександра Довженка, і став одним з останніх його учнів.

Роллан Сергієнко зняв близько 30-ти фільмів, декілька з них були заборонені в Радянському Союзі, деякі заслуговують особливої уваги. Режисер знімав багато фільмів про Україну та видатних українців. Його кінокартини відрізняються правдивістю та незавуальованістю, що, звичайно, в часи Радянського Союзу не те що, не заохочувалось, навіть більше — заборонялось.

Документальна кінокартина «Освідчення в коханні» (1966) розповідає про важку долю українок у 20-х – 60-х роках – колгоспниць, робітниць, які прокладували важкі залізничні колії на Донеччині, та розповідали про сталінські репресії і Другу світову війну. Картина не сподобалась у Москві, і була покладена «на полицю», а авторів фільму звинуватили у нігілізмі і викривленні радянської дійсності.

Ще один заборонений фільм «Відкрий себе» (1972), який побачив світ лише під час Перебудови. Це філософське есе про Григорія Сковороду. Фільм мав бути присвячений 250-річчю з дня народження українського мандруючого філософа-містика, та не склалось. За цей фільм у 1991 році Роллан Петрович був номінований на українську Державну премію ім. Т.Г. Шевченка.

Сергієнко зняв фільм «В’ячеслав Павлович Губенко, хірург» (1978) про сина Павла Михайловича Губенко (Остапа Вишні), який з дитинства ріс без батька. Кінокартина висвітлює несправедливе обвинувачення по сфабрикованій справі Остапа Вишні, за яку український прозаїк отримав 10 років сталінських концтаборів.

Фільм «Про життя та смерть» (1993), в якому Роллан Петрович зіставив трагічні життя двох геніальних художників – 50-літнього Анатолія Лимарєва – недооціненого українського Ван Гога, який покінчив життя самогубством та дівчинки Саші Путрі, яка почала малювати з 3 років, створила більше 2 тисяс робіт (які виставлялись більш ніж в 50 країнах світу) та померла від лейкемії в 11-річному віці.

Читайте:  Николай Носов: отец Незнайки и любимец детворы

Читайте також: Знаменитые киевляне: Александр Татарский – отец пластилиновых шедевров

Та найбільше Роллан Петрович славиться серією фільмів про Чорнобильську катастрофу. Його фільми відкрили світу очі на українську трагедію.

Аварія на Чорнобильській АЕС

Фото: korysno.pro

Перший документальний фільм про Чорнобиль «Дзвін Чорнобиля» (1986) занесений в Книгу рекордів Гіннеса, як фільм, котрий був показаний у всіх країнах світу, де є телебачення. Він отримав призи авторитетних міжнародних кінофестивалів.

Чорнобильська катастрофа сталася в ніч на 26 квітня 1986 року. Роллан Петрович почав знімати свій документальний фільм вже з кінця травня того ж року. Як розповідав сам Роллан Петрович, приїхавши в Чорнобиль зі знімальною групою та усім необхідним обладнанням, вони самі не знали, що саме потрібно знімати, який в них сценарій, які локації. Вони просто знімали все підряд, спілкувались з ліквідаторами, адміністрацією, військовими, місцевими жителями і просто йшли в ті місця, про які їм казали, тому в фільмі присутнє все: зйомки руїн 4-го енергоблоку та роботи солдат поруч з ним; дослідження групою вчених енергоблоку з повітря; місто Прип’ять та навколишні села; робота дозиметристів; евакуація жителів заражених районів на нові місця проживання; одна з лікарень Києва, де перебували хворі, які зазнали великої дози опромінення та багато іншого. В фільмі також є інтерв’ю з очевидцями катастрофи, співробітниками АЕС, ліквідаторами, жителями прилеглих сіл і т.д.

У цьому та всіх подальших документальних фільмах про Чорнобиль у Сергієнка немає конкретного сценарію або послідовності. Всі фільми представляють собою набір кадрів, які висвітлюють ті події та їх учасників.

Через 2 роки світ побачив ще один фільм Сергієнка про Чорнобиль — «Поріг» (1988), присвячений другій річниці катастрофи. Деякий час він був заборонений, але потім все ж отримав дозвіл на прокат.

Після пережитого шоку світової громади від подій, які стались на ЧАЕС, Роллан Петрович вирішив взяти у фокус об’єктиву своєї камери тих, хто постраждав найбільше — місцевих жителів. Фільм розповідає історії людей, які втратили свою домівку та звичний уклад життя, та змушені були перебиратися на нові місця зовсім без речей, оскільки вони були заражені радіацією, брали з собою тільки найцінніше та документи.

Читайте:  Украсила за свои деньги: топ-6 самых необычных подъездов Киева

У фільмі люди розповідають незручну для Радянського союзу правду про те, що не було ніяких попереджень, чи заходів безпеки в зв’язку з аварією на атомній електростанції. Також, у стрічці присутні неопубліковані раніше кадри, зняті в Прип’яті 26-27 квітня 1986 року, які підтверджують слова очевидців тих подій.

Наступного року вийшло ще 2 фільми: «Не питай по кому дзвонить дзвін» і «Дзвін дзвонить по тобі» (1989). Оскільки аварія набула світового резонансу її вже неможливо було приховати. Фільми показують відкрите слухання над винуватцями трагедії та інтерв’ю з очевидцями катастрофи та працівниками АЕС.

Декілька разів побувавши в епіцентрі катастрофи Роллан Петрович також намагався проаналізувати факти, щоб зрозуміти, хто ж насправді винен в найбільшій техногенній катастрофі людства, і показав «свіжі» могили тих, хто першими рятував людей, але не зміг врятуватись сам — ліквідаторів, пожежників, військових, добровольців, які залишились там навічно.

Через 2 роки вийшов фільм присвячений п’ятій річниці Чорнобильської катастрофи — «Наближення до апокаліпсису. Чорнобиль поряд» (1991). Це фільм-роздум. Знімальна група взяла інтерв’ю в одного з обвинувачених в трагедії, який на той час відбував покарання в таборах, а також поспілкувалась з багатьма відомими особистостями, такими як: вчений та дисидент Андрій Сахаров, Мати Тереза, Папа Римський Іоанн Павло ІІ, єкс-лідер Радянського Союзу Михайло Горбачов,  художниця Марія Приймаченко та інші, які поділилися своїми роздумами з приводу причин трагедії.

На той час, Радянський союз вже розпався, тому фільм особливо не забороняли, але й не розповсюджували – декілька разів показували в Москві та в Києві в Домах кіно, і вдень на українському телебаченні.

Ще через 2 роки, в спіавтрорстві з Ліною Костенко, Роллан Сергієнко зняв фільм «Чорнобиль. Тризна» (1993), який вони присвятили 800-літтю міста Чорнобиль та 7-й річниці його смерті. Це кінокартина про своєрідний ювілей мертвого міста.

Один раз на рік, на Різдво, колишнім мешканцям, медикам, ліквідаторам, пожежникам, дозиметристам та всім тим, чия доля була якимось чином пов’язана з Чорнобилем дозволяється повернутися в зону відчуження для панахиди за померлими.

Читайте:  Вело маршрут та екскурсії на каяках – відродження Чорнобиля

Спільною роботою Роллан Петрович та Ліна Костенко підняли тему втраченої культури українського Полісся та жалобу українського народу за померлими.

Читайте також: “Политической бижутерии не ношу”: великая украинская поэтесса Лина Костенко

1996 року вийшла документальна кінокартина Сергієнка «Чорнобиль. Післямова» присвячена десятій річниці катастрофи на атомній електростанції. Як казав сам Роллан Петрович в інтерв’ю, ця стрічка мала стати крапкою в його серії фільмів про катастрофу на ЧАЕС.

15 грудня 2000 року Чорнобильська АЕС була офіційно закрита. Це стало приводом повернутися до теми техногенної катастрофи, та нагадати, яким страшним уроком вона обернулась для людства, з надією на те, що це було востаннє.

З найпершого візиту знімальної групи в Чорнобиль, та впродовж декількох років з Ролланом Петровичем їздило троє кінооператорів – Іван Двойніков, Володимир Фроленко та Костянтин Дурнов. Двоє з них не дожили до прем’єри цього фільму.

В інтерв’ю новинному порталу «Atomnews» за 2010 рік, Ролану Петровичу було важко згадувати своїх операторів Івана та Володимира. Сергієнко пригадував ситуації, в яких, як він вважав, Двойніков закривав його собою від радіації, і можливо це стало причиною його досить короткого життя (помер 2001 року, в 50-літньому віці). Він почуває себе винним за те, що не вберіг їх, однак, згадуючи ті події, Роллан Петрович додає, що він ні на крок не відходив від цих двох, але, на жаль, їх життя виявилися коротшими.

Режисер Роллан Сергієнко

Режисер Роллан Сергієнко

У фільм «Чорнобиль – 2001. Заповіт» Сергієнко вирішив включити похорон одного з операторів – Івана Двойнікова, як дань поваги та подяки. На жаль, Володимир Фроленко помер ще раніше.

Завершальний фільм циклу про аварію на ЧАЕС — «Чорнобиль. Музей неминучості» (2005)  висвітлює багаторічні роздуми Роллана Сергієнко про вагомість Чорнобильської трагедії.

Завдяки роботі Роллана Петровича Чорнобильська катастрофа отримала світовий резонанс. Він змусив весь світ зрозуміти наскільки близькі люди до самогубства, і як важливо робити висновки з помилок, і ніколи їх не забувати.

Роллан Сергієнко помер 4 грудня 2020 року у віці 84 років.

Дарина Куптій

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Метки:

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: