Він працював з Олександром Довженко та стояв на зорі українського кінематографа. Розповідаємо про те, хто такий Данило Демуцький.
Данило Демуцький під час роботи
Майбутній кінооператор Данило Демуцький народився у селищі Охматів, що на Черкащині. Його батько, Порфирій Демуцький, був відомим діячем культури та лікарем.
З дитинства Данило захоплювався музикою й фотографією, що, зрештою, й призвело його до кіновиробництва. Демуцький навіть приєднався до київського товариства фотолюбителів «Даґер».
По закінченню школи Данило вступив у Київський університет Святого князя Володимира, й вже в цей час він брав участь у різних фотовиставках. Зокрема, у 1913 році він оприлюднив свої фотографії на «Всеросійській виставці художників світлопису».
Що саме цікаве, на батьківщині його роботи особливо не сприймали. Однак, вони викликали захоплення за межами України. Так, у 1925 році Данило Демуцький отримав золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва у Парижі.
Кінофабрика ВУФКУ
Свою професійну діяльність Демуцький почав на Одеській кінофабриці «Всеукраїнське фотокіноуправління» (ВУФКУ). Спочатку він працював завідувачем фотоцеху, та, в основному, фотографував акторів на пробах. Пізніше, десь через рік після початку роботи, Демуцький почав кар’єру кінооператора.
Це сталося завдяки Олексію Калюжному – знаменитому майстру у справі кіновиробництва. Він дав Демуцькому свою камеру й той опанував всі тонкощі операторської майстерності. Справа в тому, що в ті часи навчитися цьому не було де.
Читайте також: Киевский профессор литературы Николай Зеров
Кадр з фільму “Земля”
В 1927 році Данило Демуцький вперше прославився як кінооператор. І це сталося завдяки фільму «Два дні». Втім, і до цього фільму на рахунку Демуцького вже були кінооператорські роботи.
В 1926 році вийшло одразу два фільми Олександра Довженко, з яким співпрацював Данило Демуцький. Це були короткометражні стрічки «Ягідка кохання» та «Вася-реформатор». Обидва ці фільми було знято разом із німецьким кінооператором Йозефом Роною.
Після виходу цих фільмів Данило Демуцький дуже плідно співпрацював з Олександром Довженко. Разом вони мандрували Європою, а також, зняли чимало кінокартин.
Серед найвідоміших фільмів Довженко та Демуцького варто виділити «Арсенал», «Землю» та «Івана». Останній навіть відмітили на Міжнародному кінофестивалі у Венеції.
Крім того, Демуцький працював і окремо від Довженко. Він створив фільми «Лісова людина», «Фата морґана», «Примха Катерини ІІ» та інші. На жаль, не всі з них збереглися.
Загалом, з Демуцьким було приємно працювати, про що свідчать спогади його колег. В одному з інтерв’ю сценограф Йосип Шпінель згадував, що не дивлячись на те, що знімати було важко, оператор ставився з повагою до кожного члена знімальної групи. Він завжди говорив так:
«Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».
Читайте також: Находился в родстве с крымским ханом, знал много языков: профессор Киевского университета Агатангел Крымский
Фавст Лопатинський, режисер фільму “Україна”
Навіть не дивлячись на те, що Данило Демуцький побудував собі блискавичну кар’єру в кінематографі, йому, на жаль, не вдалося уникнути сталінських репресій. Оператора тричі ув’язнювали й кожного разу під різними приводами.
Вперше Демуцького заарештували у серпні 1932 року. Його звинуватили у приховуванні справжнього сценарія фільму «Україна» Фавста Лопатинського, та кинули за ґрати на чотири місяці. Пізніше його відпустили, але з тих пір пильно стежили за кожним кроком.
Вдруге оператора арештували через два роки, в жовтні 1934. І цього разу причиною стала політична діяльність далекого родича за межами СРСР. Через це Демуцький сильно постраждав.
На допитах його постійно запитували щодо родичів та вимагали надати подробу інформацію про кожного з них. Слідчих цікавила навіть померла рідня кінооператора. Зрештою, одного з його рідних назвали активним учасником антирадянської організації. А на самого Демуцького наклеїли тавро соціально-небезпечного вихідця з дворян.
Данило Демуцький просидів у камері чотири місяці, а по закінченню ув’язнення йому заборонили жити у Києві упродовж трьох років. Через це він переїхав до Ташкенту. Деякий час здавалося, що репресії закінчилися, але невдовзі його заарештували втретє.
Це сталося у 1938 році, внаслідок сумнівних показів якогось хлопчика. Оператора ув’язнили разом ще з 21 людиною. Навіть не дивлячись на те, що покази не можна було вважати правдивими, за слідство взялися серйозно. Втім, через брак деталей воно було дуже заплутаним.
Данило Демуцький провів у в’язниці півтора роки, а потім, у 1939, його звільнили. Більш того, його повністю реабілітували, що дозволило операторові повернутися до Києва напередодні війни.
Кадр з фільму “Тахір і Зухра”
Під час Другої світової війни Демуцький працював у Ташкенті. Можливо, на це вплинула німецька окупація. А може, оператору було морально важко знаходитися у Києві, де за ним міцно закріпилося клеймо ворогу народу.
За часи своєї роботи в Узбекистані Данило Демуцький зняв декілька фільмів, присвячені національному фольклорові. На екрани вийшли стрічки «Насреддін у Бухарі» та «Тахір і Зухра». А в 1946 році вийшов фільм «Пригоди Насреддіна».
У 1947 році оператор повернувся до Києва, де й продовжив свій творчій шлях.
Читайте також: Помаранчева революція, отруєння Ющенка та вир подій: згадуємо, як це було
Кадр з фільму “Подвиг розвідника”
По поверненню до Києва Демуцький зняв ще декілька фільмів, найвідомішим з яких стала стрічка «Подвиг розвідника». За цей фільм він отримав Сталінську премію та нагороду у Карлових Варах. Крім того, Демуцький зняв фільми «У мирні дні», «Тарас Шевченко» та «Калиновий гай».
На жаль, кінооператор помер досить рано, у віці 60 років. Сталінські репресії залишили глибокий слід у його здоров’ї, тож під кінець життя воно стало підводити. Спочатку оператор пережив два інфаркти, а потім, у 1954 році, він помер.
В день смерті Данила Демуцького йому присудили звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, але він про це так і не дізнався.
Тетяна Шарапова
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]
[…] […]
[…] […]