Нечиста сила і камені з неба: містика будинку Сулими

Київ — місто містичне. Тут чимало місць, про які ходять страшні легенди про привидів, духів і іншу «чортівню». Будинок на вулиці Лютеранській 16 теж має загадкову історію. Його називають «Сулимівка», за прізвищем першого власника, померлого купця Сулими. Начебто у вікнах верхнього поверху цього будинку не раз помічали таємничу білу фігуру, а ночами чули страшний дикий регіт з горища.

Купець Сулима сам проектував будинок

Побудувати будинок у східному стилі з елементами класицизму запланували в 1833 році. Разом з архітектором Людовіком Станзані будівлю проектував майбутній господар і замовник Яким Сулима – син Чернігівського генерального судді і далекий родич гетьмана Івана Сулими. Як виявилося, чиновник свого часу захоплювався архітектурою і навіть навчався мистецтву проектування, тому з радістю доклав руку до будівництва власної міської садиби.

Початковий фасад будинку Сулими прикрашав шестиколонний портик на рівні верхнього поверху, півовальний купол, а також трикутний фронтон.

Чарували своїм виглядом симетричні сходові марші, які вели на тераси та арки, що знаходилися в середині будинку. Зі сторони вулиці будівля була 3-ох поверховою, а з двору мала 2 поверхи. Всього в палаці було 37 кімнат, і ще 10 розміщувались у флігелях.

Садиба стояла ніби на гребені, а маєток із двору спускався терасами по схилам Винтової гори до Бесарабської площі. За планом Сулими там повинні були бути фруктовий сад та виноградник.

Трагічна загибель власника будинку

Однак, господарю побачити добудований будинок не судилося. Ще до закінчення будівництва, в 1840-му році, Сулима трагічно загинув. Версій, чому наступила смерть було кілька.

За однією з них, причиною гибелі Якима Якимовича стало вбивство, друга каже про нещасний випадок. Будинок перейшов у власність до його вдови. Трохи погорювавши, вона вдруге вийшла заміж за генерала Миколу Ловцова. Якраз після цього і почалася містика.

Мешканців та гостей добудованої садиби почав лякати привид Якима Сулими, якому, нібито, дуже не сподобалася «зрада» благовірної, а також те, що купець хоче жити в будинку за який покійник так дорого заплатив. Перехожі стали обходити страшне місце стороною. Подейкували, що звідти долинали то стогони, то гучний сміх, а у вікнах можна побачити білу фігуру. Не минуло й року, як генерал Ловцов теж помер.

Після смерті Ульяни Ловцової, її будівля на Лютеранській відійшла племінниці Марії Кандибі, а в 1859 році була перепрофільована під притулок для малозабезпечених городян.

Маєток перетворився на богадільню, на території якої працювала їдальня для незаможних, притулок для літніх і малозабезпечених удовиць. У 1866 році в лівому крилі будівлі спорудили церкву Олександра Невського. Саме після спорудження церкви привид Сулими припинив свою руйнівну діяльність. Замість нього почали діяти «неідентифіковані» сили.

Жителів «Сулимівки» почали атакувати казна-звідки падаючі камені і дрібні предмети. Апогеєм розгулу «нечисті» стала масштабна пожежа, що сталася морозної ночі 1896 року. Вогонь повністю знищив дерев’яну частину будинку, а від кам’яної залишив жалюгідні руїни. Тільки завдяки щасливому випадку люди від пожежі ніхто не постраждав. Містяни переконували, що в полум’ї бачили білу фігуру Якима Якимовича.

Будівлю відреставрували, проте вона тепер зовсім не нагадувала той величний будинок, який створив Станзані. До 1919 року там продовжував працювати притулок для бідних.

В 1928 році будівля перетворилась на комуналку. Зараз тут офіси і магазини. Люди, які там працюють прагматичні і не забобонні, тому і не вірять у подібні легенди. На власні очі привидів не бачили.

Згадки про будинок Сулими

Будинок Сулими фігурує в спогадах відомого художника Льва Жемчужникова про перебування в Києві разом з письменником графом Олексієм Толстим і їхнім другом бароном Розеном.

«Я знав в Києві, не в людному місці, великий кам’яний будинок, про який говорили, що в ньому живе нечиста сила, що туди бояться ходити, що домовики кидають в камінням в зацікавлених і т.д. Олексій Толстой, я і Розен затіяли туди піти в саму північ, а так як ніч була місячна, то нам зручно було туди пробратися <…> Ми розійшлися по різних частинах будинку і, причаївшись, чекали появи домовика або шахраїв <… > Довго ми чекали; вітер гудів в перебиті вікна і труби пічні, але гостей не було. Ми прочекали до світанку і тим же шляхом спустилися в двір, дуже засмучені невдачею», — писав Жемчужников.

Руслана Сторожук