Питання життя та смерті не оминуло ні одну релігію у світі. В кожній існує своє бачення того, яким має бути поховальний обряд. Більшість українців звикли до традиційного поховання померлого в землю, але можливий і альтернативний варіант — кремація.
Єдиний в Києві крематорій (вул. Байкова, 16, на території Байкового кладовища) побудували в 1975 році.
Його архітектором був Авраам Мілецький. До співпраці він запросив двох художників-монументалістів Аду Рибачук і Володимира Мельниченка. Спільними зусиллями вони розробили проект “Парк пам’яті”. За планом в комплекс входили: адміністративна будівля, паркова зона, величезне водне дзеркало, Стіна пам’яті, крематорій і колумбарій.
Зовні будівля виглядає, як дві велетенські ракушки повернуті спиною один до одної. В них знаходяться поховальні зали, де родичі та друзі можуть попрощатись із померлим. А безпосередньо печі крематорію знаходяться під землею.
Як було зазначено вище, біля будівлі крематорію мало бути, озеро і Стіна пам’яті, але як це вже традиційно для України, все, що можна побачити поряд — це проросла між кам’яними плитами трава і голі стіни.
В плані проекту комплексу Стіна пам’яті — це бетонна стіна протяжністю в 213 м з барельєфами виконаними з арматури. Це мали бути різноманітні сцени з життя людини, сцени на тему Великої Вітчизняної війни, міфічні сцени і т.д. Метою її створення було відвернення уваги людей від їх горя, спрамування її на більш глобальні проблеми людства.
Над грандіозним барельєфом художники-монументалісти працювали цілих 7 років. Символічно, але його життя, як і життя людини було недовгим. Досить скоро після закінчення радянська влада вирішила, що йому “не місце на кладовищі”, і наказала забетонувати барельєф.
Вибухнув скандал. Художники-монументалісти звинувачували архітектора, ніби то найбільшим ідейним противником композиції був саме він. А він звинувачував їх, бо не завершили проект і покинули його напризволяще. Ада та Володимир ходили по всім інстанціям, робили все, що могли, щоб врятувати своє творіння, але перед ними закривались всі двері, бо Авраам Мілецький вже там побував.
Звісно, зараз вже немає сенсу з’ясовувати, хто був правий, а хто ні, але на той час дискусії з цього приводу активно проводились.
На сьогоднішній день він приймає близько ста людей на день. Як би це іронічно не звучало, але смерть в Києві поставлена на конвеєр. Через загруженість роботи прощання з померлим в крематорії займає близько 20 хвилин, 30, якщо замовляють панахиду.
Що цікаво, в християнстві це вважається варварством, тому що за церковними законами тіло має бути повернуте у землю, і церква не підтримує таке дійство, але як було зазначено вище, панахиду замовити можна, це тому, що християнська церква в останній час стала “лояльнішою” в цьому питанні — не підтримує, але дозволяє.
Біля крематорію навіть побудували невелику дерев’яну церкву, тому тепер покійника можуть відспівати, або в ній, або в прощальній залі.
В Україні практика такого поховання не поширена, і зазвичай її обирають через грошове або земельне питання. Як відомо, земля на кладовищі коштує не дешево, це якщо вона впринципі є, тому що кладовища досить швидко заповнюються, і набувають надто великих масштабів, через це кількість місць для померлих на кладовищах обмежена, звучить як сатира, але це реалії життя.
Окрім того, традиційне поховання в Україні коштує дорого, і далеко не всім воно доступне. Саме тому поховальний бізнес вважається одним з найприбутковіших.
Кремація набагато дешевша, може коштувати близько 2 тис. грн на все, навіть разом з урною, але от за її поховання, а тим більше встановлення пам’ятника традиційно буде коштувати набагато дорожче.
Розпорядження про бетонування Стіни пам’яті було скасовано ще 30 років тому, і лише 11 серпня 2021 року почались роботи з її відновлення.
Символічно першим відновили фрагмент під назвою “Оборона Батьківщини”, де жінка трубить у горн сповіщаючи про війну і необхідність ставати на захист країни.
На жаль, Ада Рибачук не дожила до цього моменту, вона померла 2010 року, а от Володимир Мельниченко був присутній при відновленні барельєфу, і сказав, що роботи по його відновленню будуть тривати близько 2-3 місяців.
Кошти на його реконструкцію збирають з усіх небайдужих в рамках “Фонду збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельниченка”, поки було зібрано 300 тис., із необхідних 2 млн грн.
Читайте також: Образы из камня: 8 всемирно известных скульпторов родом из Киева
Будівля крематорію не знала ремонту від моменту її створення. Тому, з цього приводу в 2018 році КП “Київський крематорій” відкрив тендер з оціночною вартістю в 19 млн. гривень на проведення капітального ремонту обладнання. Що цікаво, у тендері брали участь всього дві компанії, власниками яких були двоє рідних братів. Але тендер закінчився нічим, бо замовник відмовив обом фірмам.
У 2020 році КП “Київський крематорій” знову відкрив тендер. тільки тепер оціночна вартість ремонту будівлі вже складала, увага, 62,23 млн. гривень, і в тендері взяли участь 7 компаній. Але завершився тендер, як і минулого разу нічим.
Логічно, що міська влада звернула увагу на таку захмарну вартість ремонту. Мало того, в документах була відсутня проектна документація, тобто незрозуміло ремонт чого та як саме мав би проводитись.
Окрім того, проект будівлі унікальний, і незрозумілий ремонт міг повністю спаплюжити її зовнішній вигляд. Тому, депутат Верховної Ради Соломія Бобровська підняла питання про те, щоб зупинити ремонт будівлі на деякий час, уточнити його суть і відобразити це у документах, та надати залам крематорію статут культурної спадщини, а також назначити Наглядову раду, щоб контролювати реконструкцію пам’ятника. Логічно, що туди має входити один з архітекторів — Володимир Мельниченко.
В 2020 році крематорій отримав статус культурної спадщини. А от питання його ремонту все ще залишається відкритим.
Куптій Дарина
[…] Читайте также: Київський крематорій: історія та незвичайна архітекту… […]
Християнська церква — то яка, може православна Російська? Наприклад Католицька — теж християнська Церква і кремація ніколи не суперечила Канонічному Праву.
[…] Читайте також: Київський крематорій: історія та незвичайна архітекту… […]