Ще якихось два роки тому серед звичайного населення Києва таксі використовувалося швидше як транспорт для форс-мажорів. Але пандемія з локдаунами внесла корективи й до сфери перевезень — для багатьох таксі стало єдиним способом дістатися на роботу. А як же без цього кияни справлялися раніше, коли столичні вулиці не були вщент заповнені автомобілями?
Ні, київські мешканці не долали десятки кілометрів пішки. Для швидкого переміщення містом існували екіпажі, котрі й виконували роль сучасного таксі. Оскільки цей транспорт був найпопулярнішим і найзручнішим у Києві поч. ХХ ст., візників (тобто кучерів) можна сміливо називати тогочасними таксистами.
Київський візник на Єврейському базарі (зараз — площа Перемоги), листівка поч. ХХ ст.
Переломний 1917 рік, який видався доволі не легким для пересічних киян, зокрема відзначився фінансовою кризою. Подібно до сучасної ситуації з локдаунами, більше сотні років тому пасажири так само скаржилися на захмарні ціни «таксистів». Хоча міська влада й намагалася контролювати цей процес, перешкоджаючи безпідставним завищенням цін за допомогою такси (фіксованої платні за певну відстань під час поїздки), деякі візники ігнорували встановлені правила. Вони вдавалися до вимагання додаткової оплати понад таксу як своєрідних чайових.
Але перевізники аргументували подібні націнки складною економічною ситуацією в місті, у зв’язку з чим зменшився потік клієнтів. Також вимоги вищої платні пояснювалися зростанням цін на витрати, необхідні для повноцінного функціонування промислу. Знайома ситуація, правда? Нещодавно ми теж стали свідками збільшення оплати за проїзд у київських маршрутках через підвищення цін на бензин та катастрофічний спад пасажиропотоку під час локдауну.
На жаль, як і сьогодні, тодішня влада не вживала належних заходів для подолання цих нагальних проблем. У 1917 році ще в червні місяці Союзом київських візників було подане прохання про відміну такси та надання можливості вільного регулювання цін на перевезення. Але за ціле літо відповідні органи так і не розглянули заяву.
Читайте також: Как менялась система оплаты проезда в киевском общественном транспорте
Шапка «Киевлянина» № 96 за 1917 рік, де надрукована замітка про засідання міської комісії з візничої справи
З численних заміток «Киевлянина», однієї з найпоширеніших газет того часу, стає зрозумілим, що протягом року питання ціни неодноразово провокувало невдоволення перевізників. Так, в одному з квітневих номерів можна знайти анонс засідання міської комісії з візничої справи щодо встановлення нової такси. Виявляється, тоді київські візники влаштували страйк та погоджувались відновити свою роботу лише за умови підвищення такси.
Уже в серпні обурення перевізників викликали призначені міською владою покарання візникам за понаднормову оплату. Вироки, які доходили аж до 2-ох місячного ув’язнення, на думку протестувальників були занадто суворими та несправедливими, адже ухвалювалися на основі безпідставних заяв пасажирів.
Читайте також: Дорога на миллион: как у Киеве появилась брусчатка?
Київ поч. ХХ ст.
Відносини містян та візників були напруженими з багатьох причин. У тому ж «Киевлянине» зустрічається цікаве звернення начальника столичної міліції. У заяві стверджувалося, що від киян надходили численні заяви про часті випадки прояву грубості та невихованості зі сторони візників, а також про надмірні вимагання вже згадуваних вище чайових.
Голова міліції закликав не плутати право на свободу слова, яке щойно отримали громадяни після падіння царського режиму, з вільним використанням лайки: «Если мы завоевали свободу, то это не значит, что мы свободны от вежливости, что мы можем свободно словом и действием оскорблять сограждан». Візникам рекомендували бути ввічливими, не вимагати платню вище належної по таксі та поважати право недоторканості особистості як один зі здобутків революції.
Читайте також: Троллейбусные поезда и Богданчик: как у Киеве появился общественный транспорт
Візники на Царській площі (зараз — Європейська площа), поч. ХХ ст.
Щоб отримати дозвіл на роботу перевізникам необхідно було виконати певні умови. Наприклад, на підводі обов’язково мала розміщуватися інформація щодо ціни. Такса з вартістю проїзду прибивалася до задньої частини козел (місця для візника попереду підводи). У разі початку роботи екіпажів без її наявності, винні притягалися до відповідальності.
А в кінці року газети постійно нагадували про терміни вибору ярликів на 1918 рік. Такі спеціальні ярлики, котрі давали право на пасажирське перевезення, власники різних транспортних засобів змушені були щорічно викуповувати в міської управи. У транспорті вони розміщувались на видному місці, а в разі їхньої відсутності — перевізники каралися штрафами (візник сплачував збір за кількість коней у підводі, після чого кошти йшли до місцевої казни).
Автор: Шабранська Вікторія
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
Очень интересно! Спасибо за статью!