Історія циклічна: Перша Чеченська війна

Історія має цікаву рису — циклічність. Війна в Україні розпочалася 24 лютого. За попередніми планами, окупанти мали захопити Київ за три дні, а потім урочисто пройтись парадом по Хрещатику. Втім, урочисто проїхалися по українській землі хіба що чорні пакети з трупами росіян. Це не перша війна росії — до цього була Чечня, Сирія та багато інших так званих “мирних спецоперацій”, наслідками яких стали вбивства тисячі мирних людей. Сьогодні буде короткий екскурс в болота російської наглості, або ж, іншими словами, розповідаємо, як росія вперше напала на Чечню.

Ностальгія за СРСР

Битви за цукор, сир та ковбаса “по-блату”, єдині парфуми “Красная Москва” — всі ці речі глибоко засіли в душі “справжнього росіянина”. Туга за минулим бува така сильна, що інколи його варто повертати силою, кров’ю та вбивством. Принаймні, так і досі вважає росія. Країна, яка володіє величезною територією, в окремих регіонах якої люди все життя не матимуть змоги бодай полетіти в іншу область (чи купити банку нутелли, як виявилося), в 2022 році цинічно напала на Україну.

російський сценарій простий — щоб почати війну з іншою країною, достатньо створити ідіотський привід: нацисти, біологічна зброя у вигляді голубів, виробництво секретної ядерної зброї або ж ностальгія за СРСР.

Перша російсько-чеченська війна почалася 11 грудня 1994 року — саме тоді російські підрозділи Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ росії увійшли на територію Чечні. росія хотіла приєднати до себе Чеченську Республіку Ічкерію, яка стала легітимною незалежною державою і була частково визнаною, зокрема Афганістаном та Грузією.

Передумови Чеченської війни

Розпад СРСР у грудні 1991 року для росії став великим ударом. Країна з імперськими амбіціями раптом зрозуміла, що вожді та ідолопоклонство залишилася у минулому. В цей час у Чечні новообраний президент Дудаєв оголосив про вихід країни зі складу Російської Федерації. У відповідь на це в Чечні був оголошений надзвичайний стан. Одначе ввести його не вдалось, і з республіки почався вивід російських військ, який тривав до літа 1992 року.

У грудні 1992 року Чечено-Інгушська АРСР припинила своє існування юридично. В результаті Чечня стала, фактично, незалежною державою.
Весна 1993 рік. В країні загострились протиріччя між Дудаєвим і парламентом, після розпуску якого у квітні в північних районах республіки почалась формуватись збройна антидудаєвська опозиція. Тут свій ніс, як завжди, всуває Москва. Саме вона почала фінансувати опозицію як матеріально, так і людськими ресурсами.

Ситуація в країні стає напруженішою, і в результаті літом 1994 року розпочались бойові дії між вірними Дудаєву силами і опозицією, яка 26 листопада 1994 року здійснила спробу захоплення Грозного. Втім, вірні президенту сили розгромили рух, фінансований Москвою — в полон потрапило багато росіян, які, як з’ясувалося, діяли в рамках планів ФСБ і планували здійснити захоплення Чечні силами чеченських військових формувань, щоб це виглядало як внутрішньо-чеченське протистояння.

Вже на цьому факті для українців починається тригер з так званими «ЛНР» та «ДНР» — як бачимо, за роки Росія не придумала нового сценарію окупування незалежних територій.
1 грудня російська авіація цинічно завдала удар по військових аеродромах Чечні, знищивши всі розміщені на них військові літаки, а вже 11 грудня 1994 року тогочасний президент Борис Єльцин підписав указ про проведення військової операції в Чеченській республіці. Як ми знаємо, військова операція — це війна. В Кремлі бояться називати речі своїми іменами.

Читайте також: Оршанське Євангеліє і перша Енеїда: сім найстаріших видань в бібліотеках Києва

Хід подій

Бої за Президентський палац у Грозному у 1995 році.

За планом передбачалось, що до 13 грудня російські війська мали захопити місто Грозний — столицю Чечні, а до 19 грудня взяти під контроль всю територію республіки. Однак, не так сталося, як гадалося. Російська армія зазнала перших втрат ще на підступах до Чечні, а бої розгорілися далеко від її столиці. Розпочати довгоочікуваний штурм Грозного росіяни змогли лише в новорічну ніч 31 грудня, але атака знову провалилася. До цього окупанти майже тиждень тероризували мирне населення масовими авіабомбардування, через що загинули тисячі цивільних.

Сценарій взяття Києва мав бути схожим до взяття Грозного, — окупантам дали три дні, а разом з цим і протермінований сухпайок. Сьогодні минув вже місяць війни в Україні, тож, як бачимо, план Кремля нещадно провалився і друга армія світу отримала відсіч в селах під Києвом та десь в районі містичної Чорнобаївки.

Читайте також: «Не народ, а скотина, хам, дикая орда душегубов и злодеев»: ворожі цитати російських класиків про росію і її народ

Наступний штурм Грозного розпочався 7 січня і закінчився 6 березня взяттям столиці Чечні і масовим кровопролиттям. За даними російських правозахисників, внаслідок окупування Грозного загинуло близько 35 тисяч мирних жителів (з них біля 5 тисяч дітей) та 10 тисяч російських солдат. Офіційна кількість — 2 тисячі, втім, як бачимо, росія так і не навчилася визнавати свої поразки, адже за її логікою російські солдати — це просто гарматне м’ясо, яке “баби нарожают еще”.

Після часткового взяття Грозного російські війська перейшли до наступного етапу військової операції — встановлення військового контролю над всією територією Чечні. Тут уява окупантів теж не сильно напружується — авіація проводила масоване бомбардування чеченських населених пунктів і сіл Інгушетії, та успіху досягти не вдалося.

Читайте також: Голуби-вбивці та немовлята-нацисти: топ-10 найбезглуздіших фейків від росЗМІ

Наслідки

Трупи російських солдатів, що загинули в Грозному під час новорічного штурму

Під тиском громадськості російська політична еліта на чолі з Борисом Єльциним була змушена розглянути можливість ведення переговорів, щоб не заплямувати свою репутацію. Хоча після сотні смертей про якусь репутацію вкрай важко говорити. Згодом Єльцин підписав «Указ щодо нормалізації обстановки в ЧР», яким, по факту, оголосив мораторій на бойові дії в Чечні з 28 квітня по 11 травня 1995 року. Після мораторію військові дії відновилися.

31 серпня 1996 року у Хасав’юрті було укладено мирну угоду, за якою російські війська повинні були повністю виведені з Чеченської Республіки Ічкерії.

Згідно з офіційними даними, у Першій чеченській війні російська армія втратила вбитими та зниклими безвісти близько 5 500 чоловік, однак всі ми знаємо, що вірити російській статистиці — себе не поважати. За чеченськими офіційними даними, втрати російської армії склали до 80 тисяч убитими. Втрати чеченської армії, за офіційними чеченськими даними, склали близько 3 000 військовослужбовців (незалежні дослідження подають втрати чеченської армії від 2 500 до 4 000 убитими).

Втрати серед мирного населення Чечні склали, за різними оцінками, до 120 000 убитими та 240 000 пораненими. Тож логічно, що після всього цього постає питання — де був світ всі ці роки? Чому країну-агресора не зупинили раніше, чому дозволили вмирати тисячам дітей і матерів? Чому забрали дитинство, батьків, мирне життя, врешті-решт?

Невже російська нафта важливіша за людське життя — це питання не для Угорщини. Світ міг зупинити цього монстра раніше, в Чечні, в Сирії, але вирішив зачекати, допоки загребущі лапи росії не дісталися України і не отримали добрячий ляпас, а на додаток русофобію, від якої страждають “бідні” росіяни.