Звісно, історичними будинками в Києві мало кого здивуєш. Якісь будинки мають власну цікаву історію чи факти, пов’язані з ними. І наш сьогоднішній герой, будинок за адресою Софіївська, 16 не є виключенням з цього списку. Ця будівля відома як “будинок композиторів”, і недарма – в радянський час тут проживало багато людей саме цієї професії.
Звісно, будинок був тут не завжди. Ще з давніх часів тут знаходився двоповерховий будинок з невеличкими прибудовами. Згодом ділянка декілька разів перепродавалася, тут виросла садиба, останньою володаркою якої була така собі Нехаєвська.
Ще на початку 1940-х років було заплановане нове будівництво на цій ділянці. Тим будинком займався архітектор Холостенко, проєкт в цілому було визнано вдалим і цікавим, хоча були і зауваження щодо екстер’єру та самого планування будинку. Однак скоріш за все будівництво б почалось вчасно, якби не напад Німеччини на СРСР. Звісно, війна та окупація Києва повністю скасували будь-які плани на житлове будівництво.
Повернулись до цього питання вже по закінченні війни, в часи відбудови. Майбутній будинок композиторів з’явився в рамках ідеології, коли центр міста переосмислювали в стилі сталінського ампіру. Проєкт 1953 року, розроблений архітектором “Київпроєкту” Осипом Кривоглазом, базувався на типових житлових секціях, але з доволі амбітними планами і певним індивідуалізмом. Під останнім мається на увазі окремий дитячий садок на 25 місць і майстерня для переписування нот на першому поверсі, а також розкішна тераса над арковим проїздом у двір, де мали відпочивати тодішні робітники музичного фронту.
Можна сказати, що це мав бути своєрідний палац для митців. Проте постанова 1955 року “Про усунення надмірностей у проєктуванні й будівництві” перекреслила все те, що було раніше заплановано. Терасу замінили на житлову квартиру, декоративні балюстради, картуші та кесонове склепіння скасували, а рожевий граніт, що мав прикрашати фасади, поступився темно-сірому. Тобто величні плани впали перед тиском спрощення та буденності.
Під час будівництва спростили й основний об’єм будинку: карнизи, балкони та ризаліти зберегли, але втратили вишуканість. Загалом, подібне тоді сталося з більшістю архітектурних проєктів, адже разом зі Сталіним помер і той архітектурний стиль, що супроводжував останні роки його правління, так званий “сталінський ампір”.
Будинок композиторів недарма отримав саме таку народну назву. Він став домом для плеяди українських митців, чиї твори увійшли в золотий фонд культури. Лев Ревуцький (1889-1977), який жив у квартирах №8 і №25, редагував тут твори самого Миколи Лисенка, виховував учнів, наприклад Платона Майбороду, і працював над “Хустиною”. А вже сам Платон Майборода (1918-1989, мешкав у квартирі №36) створив під час життя у будинку такі відомі твори як “Пісню про рушник”, “Тополю” та “Полтаву“, отримавши за свої роботи Шевченківську премію.
Середі іншиї мешканців заслуговує на увагу і повагу Климентій Домінчен (1907-1993, жив у квартирі №29) писав балети “Снігуронька” і “Про що співала трембіта”. Композитор Анатолій Коломієць (1918-1997, квартира №18) складав кантату до 200-річчя Котляревського, а його колега по музичному цеху Євген Зубцов (1920–1986, квартира №37) творив музику до балету (доречі, прочитайте про знаменитого київського балетмейстера Глієра) “Вогонь і крила”.
Також важливо згадати таких митців як Анатолій Свєчников (1908-1962, квартира №22) створив “Ніч перед Різдвом”, та Віталій Сєчкін (1927-1988, квартира №42) написав романс “Моя надія – Україна”. Олександр Зноско-Боровський (1908-1983, квартира №33) залишив по собі концерти для віолончелі та гобоя. Можна сказати, що цей будинок здатен зіграти свою власну симфонію.
Будинок композиторів, як і схожі споруди в СРСР, був не лише житлом, а й інструментом пропаганди. Фінансований державою, він мав забезпечувати митців комфортними умовами, але з умовою лояльності. Мистецтво було частиною ідеології, а композитори — під пильним оком. Подібно до київського “Роліту”, будинок давав владі змогу стежити за творцями.
Дитячий садок і нотна майстерня на першому поверсі мали сприяти творчості, але чи не були і вони частиною контролю? Сьогодні на цокольному поверсі працюють Музичний фонд і Центр музичної інформації Спілки композиторів України, зберігаючи дух будинку. Проте ресторан, що зайняв перший поверх, став куди більш відомим для киян, ніж історична роль будинку.
Будинок композиторів зберіг охайний вигляд, але засклені балкони псують його історичну естетику. Внутрішній дворик, на щастя, зберіг первісний вигляд краще. Меморіальні дошки Ревуцькому, Майбороді та Ольховському, особливо горельєф Ревуцького з теракотовою аркою, є окрасою фасаду.
Чи вдасться зберегти будинок як пам’ятку? Його архітектура й історія заслуговують на захист, але сучасні реалії: від засклення до комерціалізації — кидають виклик. Чи зможе Київ впоратись з цим, чи буде якось реалізовано потенціал будинку як пам’ятки архітектури, музики та культури України – покаже час.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
