Биківнянські могили — як повторюється історія з російськими репресіями

18:00  |  10.07.2022
Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій

Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій

Буча, Маріуполь, Ірпінь, Донецьк — ці та багато інших українських міст стали інфоприводом для десятків іноземних ЗМІ. На жаль, новини з них були вкрай невтішні — геноцид українців від рук росіян. Однак, ця історія не нова, адже роками росія вбивала цвіт української нації та паплюжила культуру своїм так званим “русским миром”. Розповідаємо про Биківнянські могили, репресії та вбивства столичної інтелігенції за розголос злочинів радянської влади.

Ліквідація ворогів народу

Пам'ятник репресованому біля входу до Заповідника та радянський пропагандистський плакат 1937 року

Пам’ятник репресованому біля входу до Заповідника та радянський пропагандистський плакат 1937 року

Надихнувшись прикладом успішної пропагандистської кампанії проти нацистської Німеччини, СРСР швидко перемкнулася на знищення так званих “внутрішніх ворогів”, до когорти яких записували всіх, хто був чимось не задоволений, і в основному це були українці. Людей називали “шпигунами і диверсантами”, а для загалу виставляли як “ворогів народу”. Товаришувати з такими особами чи навіть спілкуватися було заборонено, якщо ж людина порушувала умовну заборону — то сама ставала співучасницею.

“Нинішні шкідники й диверсанти, хоч би яким прапором вони маскувалися, троцькістським чи бухарінським, давно вже перестала бути політичною течією в робітничому русі, що вони перевторилися в безпринципну і безідейну банду, професійних шкідників, диверсантів, шпигунів, убивців. Зрозуміло, що цих панів доведеться громити й корчувати нещадно, як ворогів робітничого класу, як зрадників нашої батьківщини”, — цими словами Сталін фактично почав нову хвилю масових репресій українців.

Читайте також: Будинок Сікорського — за лаштунками музики та авіації

Шпигуни та вороги всюди

Вороги у радянському союзі були всюди, а найгірше було стати його товаришем, адже це вважалося співучастю. Чим загрожувала така співучасть для людей? У кращому випадку особу просто звільняли з роботи, залишаючи без коштів на проживання, також додавали спеціальну картку, з якою влаштуватися на нову посаду було майже неможливо.

В гіршому ж разі, після звільнення йшов розстріл або в’язниця, а часом і те, і інше. Тож, в тогочасних умовах українська інтелігенція діяла підпільно — друкувала книги українською, проводила літературні вечори, виставки, кіно та збори громад.

“Київ був переповнений тривогою і страхом. Це можна було відчути скрізь: в різних урядових і навчальних закладах, в наукових установах, на фабриках. Перед початком роботи, під час обідньої перерви й відходячи додому, люди купками, насторожено підходили до дошки наказів та оголошень і читали довгі списки звільнених з праці.

А це ж кінець — сьогодні з роботи, а завтра приїдуть за душею й тілом. А може й так, що приїдуть сьогодні, а вже завтра напишуть у списку. І нема куди сховатися, бо скрізь “недремлющий глаз НКВД”, що притаїївся на кожному кроці. Дістануть із землі”, — так описував 1938 рік письменник і в’язень Лук’янівської в’язниці Микола Приходько.

Щоб поставити неугодних для радянського союзу людей на місце, були створені спеціальні органи влади, такі як КДБ чи НКВС, які ліквідовували тих, хто багато думав, чи ж забагато говорив. Загалом, інакодумство каралося смертельно. Одне з місць, де вбивали непокірних, і є Биківня — це селище, розташоване на північно-східній околиці Києва між Броварським проспектом.

Читайте також: Катастрофа Ту-154 в Смоленську — як росія ліквідувала польського президента

Биківня

Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій

Меморіальний комплекс в пам’ять жертв політичних репресій

Селище Биківня не за власною волею стало місцем найбільших поховань сталінських репресій, але саме там майже 239 га лісу усіяні тілами українців. Історики та дослідники вважають, що на цій території спочивають від 20 до 100 тисяч вбитих і закатованих. Упродовж 1937-1941 років сюди щоночі привозили тіла людей, яких розстріляли в тюрмах НКВС. Поховання були таємними: вбитих і закатованих перевозили пізно ввечері, машини рухалися з вимкненими фарами. Трупи скидали у ями, зверху поливали вапном, а після засипали ґрунтом — і так було майже щодня протягом 3 років.

Довгий час влада приховувала свої злочини. Люди здогадувалися, що ті, кого вивозили, вже не повернуться, однак куди саме їх везуть і яка їхня доля — ці питання залишалися загадкою довгий час.

До слова, на Биківнянських могилах поховані не тільки українці, є й іноземні громадяни, зокрема поляки, що були вбиті внаслідок катинських розстрілів. Вперше про масові вбивства й поховання столиця дізналася в 1941 році — тоді навіть Німеччина була здивована масштабами людских жертв. Цей злочин ілюстрували як приклад більшовицького режиму.

Читайте також: Протасів Яр — за що боровся Роман Ратушний

Місце злочинів

Вбивати людей, щоб не завдавати клопоту іншим, було складно, тож звозили всіх ворогів народу у спеціально відведені місця. У Києві їх було кілька — Лук’янівська в’язниця, теперішній Жовтневий палац, колишній маєток графині Уварової по вулиці Липська. Також масові страти відбувалися у внутрішній в’язниці НКВС, що по вулиці Короленка, 15. Розстрілювати шпигунів-диверсантів бралися самі службовці КДБ і НКВС, а деякі навіть за власним бажанням виконували подібні дії.

Биківня стала однією з найдавніших ділянок у СРСР, куди масово звозили тіла страчених митців, науковців, письменників та інших. Це був надсекретний об’єкт у Биківнянських лісах, огороджений парканом, на території поховань чергувала охорона. Рідним засуджених українців повідомляли, що в’язень отримав строк від 8 до 25 років, а бонусом ще й заборону листуватися. Правда, писати листи було нікому, адже всіх розстріляли.

Через роки жінки отримували листи, які повідомляли про смерть чоловіка, брата, сина… На диво першими, хто зафіксував злочини радянського більшовицького режиму, стали німці. Про звірства, які вчиняли над українцями, писали у німецькій пресі — там знайшли чоловіка із слідами катувань, там жінка із застиглим на обличчі виразом жаху, а там дитя із простреленою головою.

На знімку: Алла Горська, Лесь Танюк, Василь Стус

На знімку: Алла Горська, Лесь Танюк, Василь Стус

До слова, практика, коли вбивали і дітей в’язнів, була поширеною. Попри всі вчинені злочини, про Биківнянські могили мовчали, аж допоки в 1960 році Алла Горська разом з Василем Стусем та Лесем Танюком не підняли цю тему у вищому керівництві — згодом перші двоє були вбиті за різних обставин.

Танюк не зупинився, і в 1970 році вкотре звернувся до влади з вимогою пояснити масові поховання. У політбюро і справді почали займатися розслідуванням, врешті-решт винних було знайдено — ними виявились німецькі нацисти. Це не вперше СРСР скидав провину на Німеччину. Втім, навіть зараз у сучасній росії геноцид українців у Бучі чи Маріуполі назвали фейком, або ж звинуватили у цьому ЗСУ.

Історії з репресіями повторюються — росії легше знищити українську культуру та мову, людей, які її несуть, ніж визнати власну здатність існувати в цивілізованому світі. Території давно перестали бути багатством, але не у світі варварів та імперій.

Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм telegram ico, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

  1. […] Читайте також: Биківнянські могили — як повторюється історія з росій… […]

  2. […] Читайте також: Биківнянські могили — як повторюється історія з росій… […]

  3. […] Читайте також: Биківнянські могили — як повторюється історія з росій… […]

  4. […] Після Громадянської війни служив до кінця 1927 року в Симбірській губернській надзвичайній комісії, у 1930-ті роки обіймав керівну посаду у Повноважному представництві ОГПУ СРСР у Середній Азії. З 1934 по 1936 був помічником начальника секретно-політичного відділу, а з 1936 — начальником СПО. До березня 1938 року – помічник начальника СПО УДБ НКВС Киргизької РСР; потім відкликаний у розпорядження ОК НКВС СРСР. У 1936 році він вже старший лейтенант державної безпеки. У червні 1938 року Авдєєва було відряджено в УНКВС по Тамбовській області на посаді начальника 9-го відділу. Скільки людей він занапастив за цей час – страшно навіть уявити. […]

  5. […] Так, 27 вересня 1937 р. були заарештовані працівниця консульства німкеня Луїза-Теодора Германівна Генцле (1873 р.н.) та шофер росіянин Тит Олексійович Дубровін (1904 р.н.). 28 вересня УНКВС по Одеській області заарештувало покоївку росіянку Анну Василівну Горькову (1890 р.н.) та швейцара українця Михайла Степановича Цибулька (1871 р.н.). 30 вересня заарештували кухарку консульства польку Марію Самойлівну Писарську (1875 р.н.). 8 жовтня була заарештована ще одна покоївка українка Ульяна Олексіївна Фоменко (1912 р.н.), а 4 листопада прачка, також українка Анна Никифорівна Грабова (1895 р.н.). Всі вони за рішеннями радянських репресивних органів були розстріляні. […]

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: