В Києві масштабне будівництво велось майже завжди. Не виключенням був і час перед Другою світовою. Саме у цей період і з’явилась героїня нашого сьогоднішнього огляду, а саме школа №25 на вулиці Володимирській. Мало хто пам’ятає, що її звели фактично за кілька місяців, за час шкільних канікул.
Учбових закладів на той час, звісно, не вистачало. Тому термінове будівництво школи на Володимирській не було чимось новим. Вже тоді проглядався монументалізм у будівництві, більше притаманний сталінським часам по завершенні Другої світової війни. Споруди ще наприкінці 1930-х почали зводити високими та великими.
Водночас набирав популярності так званий швидкісний метод будівництва. Він дозволяв у короткі строки завдяки застосуванню певних методик та принципів закінчувати зведення будинків. Це теж було цілком в дусі того часу, адже наприклад стахановський рух та інші подібні ініціативи, типу п’ятилетки за чотири роки – були схожі один на одну як дві краплі води. Швидше, масовіше — ось лозунг кінця 1930-х.
Саме тому будівництво школи на вулиці Короленка (так тоді називалась Володимирська), 1 у Києві, можна описати як досить детальну картину організації будівельних робіт та інженерних рішень, які використовувалися в той час. Цей процес був яскравим прикладом впровадження радянської програми швидкісного будівництва, яка передбачала зведення об’єктів у найкоротші терміни за рахунок широкого застосування індустріальних методів і високого рівня організації праці.
Розглянемо, яка ж була організація будівельних процесів. Тоді підкреслювалась важливість паралельного виконання різних видів робіт, що дозволяло значно прискорити будівництво. Велику увагу приділяли процесу виготовлення окремих елементів конструкцій на заводі та їх подальшої збірки на будівельному майданчику. Це дозволяло підвищити якість робіт і скоротити час на їх виконання.
Одним з ключових моментів зведення школи було широке використання механізації. Зокрема, широке використання автомобільного транспорту для перевезення будівельних матеріалів. Автори проекту детально розробили схеми завантаження та розвантаження автомобілів, що дозволило оптимізувати використання транспортних засобів і скоротити час на виконання вантажно-розвантажувальних робіт.
Цікавим є проблеми, які виникали в процесі будівництва, та шляхів їх вирішення. Наприклад, спочатку планувалося використовувати кінний транспорт для вивезення землі, але низька продуктивність коней змусила змінити плани. Було прийнято рішення використовувати автомобілі, що значно підвищило ефективність робіт. Такж широко використовувалися різноманітні новітні на той час електроінструменти.
Будівництво школи в ті роки було складним і багатогранним процесом, який вимагав від учасників високого рівня організації, знань і досвіду. Застосування індустріальних методів будівництва, широка механізація робіт і високий рівень організації дозволили звести школу в стислі терміни і забезпечити її високу якість.
Будівлю школи було збудовано за індивідуальним проектом цивільного інженера М.Шехоніна та архітектора А.Недопаки на території колишньої садиби Трубецьких. Розташоване на розі вулиць Десятинної та Володимирської, завершує перспективу Андріївського узвозу. Будівля є активним елементом формування простору площі біля Андріївської церкви.
Будівля чотириповерхова, в центральній частині – п’ятиповерхова, цегляна, має симетричне щодо кутової осі ділянки об’ємно-просторове рішення. У його основі лежить план коридорного типу з одностороннім плануванням. У кутовому підвищеному обсязі розмістилися вестибюль, актова та спортивна зали. Рішення всіх фасадів відображає функціонально-планувальну структуру будинку.
Громадський характер будівлі підкреслюють нечисленні архітектурні деталі – обрамлення вікон, тяги, карнизи, завершення кутів, які промальовані суворою класичною манерою. Призначення будинку підкреслено вертикальними панно між вікнами другого та третього поверхів, виконаними у техніці графіто. Будинок – пам’ятка перехідного етапу розвитку радянської архітектури від конструктивізму до неокласицизму.
У лютому 1944 року відновилися заняття у холодній, порожній, але не зруйнованій школі. Вчителі, батьки та учні, а це були лише хлопчики (у ті роки школи ділилися на чоловічі та жіночі) відновлювали свою школу. А після уроків усі вони працювали на розчистці Києва: ділянка, за яку відповідала 25 школа, була там, де розпочиналася вулиця Леніна (сучасна Богдана Хмельницького). У 1954-1955 навчальному році вперше до кабінетів школи зайшли дівчатка.
Існує міська легенда, що проектувальникам школи було дано розпорядження «згори» розташувати будівлю таким чином, щоб вона стала певною перешкодою між Андріївською церквою та майже завершеним на той момент першим радянським урядовим центром на Михайлівській площі, де нині розміщується Міністерство закордонних справ України.
На фасаді школи встановлені меморіальні дошки на честь директорки, яка керувала навчальним закладом з 1972 до 2009 року, заслуженої вчительки України Людмили Кудрявцевої, а також випускника школи Ігоря Шептицького — добровольця, який загинув у 2014 році поблизу села Піски, захищаючи незалежність і суверенітет України. І сьогодні школа продовжує служити Києву.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
