Після переломної перемоги на Курській дузі радянське командування збиралося розвинути успіх: саме з цією метою було сплановано Дніпровську повітряно-десантну операцію. Однак грубі прорахунки воєначальників, які брали участь у її підготовці, прирекли більшу частину десанту на вірну загибель.
Радянський Союз був піонером у створенні великих повітрянодесантних з’єднань і об’єднань: бригад і корпусів. Було розроблено та відпрацьовано на навчаннях можливі схеми різних десантних операцій. Одним із найбільш ефективних варіантів використання стратегічних повітряних десантів вважалося їх застосування при форсуванні великих річок.
Десант мав раптово захоплювати та утримувати плацдарм, а сухопутні війська форсували річку та приходили на допомогу десантникам. Найбільш підходяща ситуація для того, щоб застосувати повітряно-десантні війська саме таким чином, склалася до початку осені 1943 року, коли Червона Армія силами п’яти фронтів збиралася форсувати Дніпро, зокрема і в районі Києва.
Повітряних десантів планувалося кілька, перший — на користь Воронезького фронту. Потрібні були підготовлені частини та транспортні літаки, а їх не вистачало. Радянські повітрянодесантні війська під час війни служили своєрідним «постачальником» елітних з’єднань для сухопутних військ. Добре підготовлені повітряно-десантні бригади та дивізії йшли на фронт, замість них формували нові, які також вирушали воювати як піхота.
У травні 1943 року саме розпочалося формування семи нових гвардійських повітряно-десантних бригад, у червні почали формувати ще двадцять. Комплектувалися вони тільки досвідченими бійцями, в переважній більшості це одужували після госпіталів. Три-чотири місяці для підготовки з’єднання до десантних операцій — це дуже маленький термін, з усіх відібрали три найбільш підготовлені: 1-у, 3-ю та 5-ту гвардійські повітряно-десантні бригади.
Їх формально об’єднали у корпус під командуванням заступника командувача повітряно-десантними військами, генерал-майора І. І. Затєвахіна. Підготовку операції вели у штабі Воронезького фронту, командування ВДВ до планування не було допущено. Десант планували висадити в районі Букрина, захопити плацдарм і забезпечити форсування річки частинами 3-ї танкової армії. Ця операція відома як Дніпровська повітряно-десантна.
У різних джерелах згадується сотні літаків Лі-2 та Іл-4, а також планери А-7, використаних для висадки десанту. Однак відомо про участь в операції лише 101-го та 102-го транспортних авіаполків 1-ї транспортної авіадивізії, в яких було 65 літаків Лі-2, з них справними на початок операції було лише 40. Машини були сильно зношені, і як пише В’ячеслав Гончаров у своїй книзі «Повітряно-десантні війська у Другій Світовій війні» замість 20 десантників насилу брали по 15.
Поки йшла підготовка до операції, 3-я танкова армія вийшла до Дніпра та її мотострілкові підрозділи з ходу форсували річку. Тому завдання десанту змінили, тепер необхідно було перешкодити німцям перекинути резерви до вже захопленого плацдарму.
Операція, що спочатку планувалася на 21 вересня, почалася лише 24-го, причому в райони погрузки встигло прибути лише дві бригади з трьох. З планом операції керівництво бригад було ознайомлене лише за півгодини до посадки у літаки. Через нестачу пального для літаків із двох бригад десантували лише одну, 5-ту. У першу ніч змогли відправити лише неповних два батальйони, всі інші частини десантувалися в міру заправки літаків.
Висадку проводили у нічний час. Льотчики скидали десант із висот понад 1000 м замість 600-700 метрів. Частину парашутистів скинули до своїх, частину прямо в Дніпро. Деякі літаки повернулися назад, не знайшовши районів висадки. Це не дивно, оскільки передові групи для забезпечення та позначення районів висадки не були викинуті (їх у штабі фронту навіть не планували).
Дуже багатьом десантникам довелося сідати буквально на голову німцям. Багатьох розстрілювали прямо в повітрі, причому в мемуарах німців згадується, що використовувалися 20-міліметрові зенітні гармати. Розвідка району висадки фактично не проводилася, тож десант опинився серед скупченням німецьких військ і одразу вступав у бій.
На аеродромі залишилася приблизно третина десанту, а на Букрині розсіяними по глибоких ярах і перелісках виявилося 4,3 тисяч парашутистів без артилерії та мінометів, яких німці продовжували винищувати по одному або малим групам. А ті, своєю чергою, шукали своїх. І билися щосили.
Майбутній режисер Григорій Чухрай, а тоді вже гвардії лейтенант зі сталінградським бойовим досвідом, описав висадку. Внизу палав вогонь, горіли хати і у світлі пожеж парашути були чітко видні на тлі темного неба. Німці відкрили по десанту вогонь жахливої сили. Багато хто гинув, ще не долетівши до землі. Намагаючись ухилитися від куль, що летіли назустріч трасуючих, Чухрай перекосив купол і вдарився об землю, знепритомнівши. Звільнитися від строп вдалося в останній момент: на краю яру, куди скотився десантник, з’явилися два німці, які негайно дали чергу по парашуту.
«І тільки потім обидва обережно почали підходити до купи зі строп, купола і речового мішка. Як тільки вони опинилися до мене боком, я відкрив вогонь і поклав їх обох. А сам кинувся навтьоки. Незабаром до мене приєдналися сержант Толокнов та гв. рядовий Якубов з рацією РБ, та був гв. рядовий Краснов із упаковкою харчування до рації«, — згадував режисер.
Ті групи, із якими вдалося налагодити зв’язок, отримали наказ перейти до диверсійної діяльності. Загалом у тилу ворога діяло близько сорока груп загальною чисельністю понад дві тисячі людей. Воювати їм довелося до середини листопада.
Згодом було встановлено, що жодного позначення місць висадки групами забезпечення у планах операції передбачено не було. Не було повідомлено про операцію, що знаходяться в районі Букринського плацдарму партизани та розвідка. Командування фронтом розсудливо вирішило не відправляти другий ешелон десанту.
Загалом, за даними Ставки, в першому ешелоні знаходилося близько 4500 десантників: повністю 3-я повітряно-десантна бригада і частково 5-а. 1-а ВДБр участі в операції не взяла. За підсумками висадки десанту в живих залишилося трохи більше 1,5 тисячі бійців, близько 200 опинилися в полоні, решта вважаються загиблими або зниклими безвісти.
Букринський десант не досяг поставленої мети. Причиною цього були численні помилки військового керівництва на стадії планування операції. Проте, героїчні дії бійців, що вижили, стягнули на себе значні сили вермахту. Упродовж кількох днів на десантників велося справжнє полювання, при цьому німці зазнали досить відчутних втрат. За радянськими даними, було знищено близько 3 тисяч солдатів супротивника, а також 52 танки, 6 самохідних гармат, 18 тягачів та 227 автомашин.
Сталін не став застосовувати репресивних заходів проти командування, яке планувало Дніпровську повітряно-десантну операцію, але у своїй Директиві від 3 жовтня 1943 піддав його жорсткій критиці. Під гарячу руку вождя потрапили й Жуков із Ватутіним, яких він звинуватив у поганому контролі викиду десанту та неграмотності її організації. Повітряно-десантні бригади, які не брали участь в операції, були вилучені Сталіним з підпорядкування Воронезького фронту і переведені в резерв Ставки.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
