Сьогодні ми розкажемо один з найбільш нетипових випадків, на прикладі, напевно одного з найкращих українських футболістів 30-х-40-х років минулого століття, патріота своєї Батьківщини – Олександра Скоценя. Так вже сталося, що йому не судилося заграти в найкращому українському футбольному клубі, але він виблискував за кордоном.
Олександр Скоцень народився на заході Львова у районі Левандівка на вулиці Широкій у великій родині Антона Івановича та Катерини Скоценей. Через добу його брат-близнюк помер і йому дали подвійне ім’я Олександр-Богдан. Крім нього в сім’ї було ще четверо дітей, два хлопчики та дві дівчинки. Почав грати у футбол у клубі «Богун».
Польський уряд закрив спортивний клуб «Богун», і Скоцень перейшов до клубу сусіднього з Левандівкою району «Тризуб». У 13 років зіграв свій перший матч серед юніорів проти команди «Дніпро» із сусіднього села Винники, матч закінчився перемогою 10:2. Надалі Скоцень продовжував забивати за молодіжну команду і тренер перевів його в першу команду.
1934 року фінальні змагання на першість Галичини проходили у Львові. У травні у товариському матчі з польським клубом РСК у зіткненні із захисником Скоцень зламав ногу, вісім тижнів ходив із гіпсом. Тим часом команда дійшли до чвертьфіналу, у півфіналі повернувся на поле, його команда виграла та потрапила у фінал, де зустрілася з командою «Скеля» Стрий. Матч закінчився перемогою «Тризуба» з рахунком 3:2, а Скоцень забив другий і, на додаток, третій, переможний м’яч команди.
На цій грі були присутні скаути клубу «Україна», яка грала в Окружній лізі. 18 вересня 1935 року 17-річний Скоцень підписав контракт із новою командою. 21 вересня 1935 року вже в першому матчі проти клубу «Креси» забив два голи, а його команда виграла 3:1. Той сезон був важким для клубу. Лише в останньому матчі з клубом Гасмонеї завдяки Скоценю вдалося зберегти місце в Окружній лізі. Наступний сезон був вдалим, команда часто вигравала. До Скоценя ставилися серйозніше і часто проти нього персонально діяло по два захисники. В останньому матчі сезону зустрілися два лідери, клуби «Україна» та «Чарні». Для першого місця команді Скоценя було достатньо і нічиї, але за допомогою арбітра команда супротивників виграла та посіла перше місце.
У наступному сезоні команда знову посіла друге місце та не змогла вийти до Державної ліги. Наступного року Скоцень у матчі із ГКС «Чувай» (12:0) Скоцень забив 7 голів. Наприкінці сезону «Україна» практично забезпечила собі місце у стикових матчах за вихід до Державної ліги, але «Ресовія» виграла з потрібним рахунком свій матч та посіла перше місце. У тому сезоні Скоцень став найкращим бомбардиром та отримав приз «король стрільців». До нього почали приходити пропозиції з багатьох клубів Польщі, але Скоцень відмовляв, говорячи, що він українець, та його місце у клубі «Україна». Йому погрожували, батька перевели з роботи на пошті зі Львова до Болехова та знизили зарплату.
1938 року Скоцень взяв участь у Кубку Президента Польщі. У ньому брали участь збірні міст, які складаються із найсильніших гравців, Скоцень грав за збірну Львова. Здебільшого склад був із гравців «Погоні». 22 травня відбулася перша гра проти збірної Любліна. Команда Львова програвала і партнери по команді повністю ігнорували Скоценя; Тільки після того, як він сам забив, на нього стали грати, в результаті його команда виграла 4:3 і вийшла в 1/4 фіналу.
Там збірна Львова виграла 7:1, а Скоцень забив 4 голи. У матчі 1/2 фіналу зі збірною міста Лодзь два голи Скоцені вивели команду у фінал. 28 листопада 1938 року відбувся фінал між збірними Львова та Кракова. Вже у дебюті матчу Скоцень забив два голи, команда виграла з рахунком 5:1. Бачачи його результативну гру тренер національної збірної Польщі Юзеф Калужа запропонував грати за свою команду, але Скоцень відмовився.
Зігравши кілька матчів сезону 1939/40, чемпіонат припинив існування у зв’язку з початком Другої світової війни. Місто Львів зайняло СРСР і всі клуби, у тому числі й «Україна», було закрито.
Для організації нових прорадянських спортивних товариств у листопаді 1939 року начальником товариства «Динамо» у Львові Олександром Панченком було організовано матч між збірною Львова та київським «Динамо». Збірну Львова збирали за міжнародним принципом, туди набрали поляків, євреїв. Для українців виділили одне місце і його зайняв Олександр Скоцень. 26 листопада пройшов матч, у якому Скоцень забив два м’ячі, а його команда програла з рахунком 2:6.
Керівництво «Динамо» запропонувало Скоценю перейти до них у команду, але Панченко не відпустив його для того, щоб і надалі організовувати спортивну структуру Львова. Але зрештою у серпні 1940 року його разом із дружиною перевели до Києва. Начальник НКВС Української РСР Іван Сєров особисто розпорядився, щоб Скоценя включили до складу київського «Динамо».
У сезоні 1940 року він провів 5 матчів та забив 2 голи, а його команда посіла восьме місце. У наступному сезоні 1941 року провів 8 матчів та забив 2 м’ячі. 22 червня у Києві мав відбутися матч проти московського клубу «Червона Армія», але розпочалася війна. У чемпіонаті СРСР Олександр Скоцень забивав у ворота московських ЦДКА та «Спартака». А у ворота тбіліського «Динамо», за яке тоді виступав Борис Пайчадзе, забив два м’ячі із трьох командних.
Під час оборони Києва, від імені Миколи Трусевича та інших гравців київського «Динамо» на Олександра Скоценя було написано донос до НКВС, після якого його заарештували. Скоцень проте уникнув смерті, оскільки за нього заступився чекіст, який курирував «Динамо» — заступник начальника Київського МВ УНКВС лейтенант державної безпеки Л. М. Ворновицький. Після заняття німецькими військами Києва Скоцень повернувся до рідного Львова. Там він продовжив грати у футбол і навіть тренував команди при Львівському оперному театрі та «Довбуш» у Коломиї.
Трохи згодом було відновлено спортивне товариство «Україна», з яким Скоцень виграв першість Галичини-1942, а з ним у команді грав Карло Мікльош який через роки буде начальником і президентом львівських «Карпат». 1943 року його «Україна» зустрілася у фіналі першості Галичини з командою «Скеля» (Стрий) і поступилася з рахунком 2:3.
У липні 1944 року радянські війська наближалися до Львова і, пам’ятаючи про арешт, Олександр Скоцень спочатку переїжджає до словацького міста Жиліна, а згодом до австрійського Зальцбурга. У таборі для переміщених осіб він створив клуб «Україна», в якому грали українці, зокрема й колишні професіонали. Пізніше ця команда почала зустрічатися у товариських матчах із австрійськими клубами «Адміра», «Зальцбург», які обігравала. 5 червня 1946 року в місті Ульм перед 15 тисячами вболівальників команда Олександра Скоценя зустрілися з мюнхенською «Баварією» та обіграла її з рахунком 5:0.
1947 року клуб закрили і Олександр переїжджає до Бельгії, там він грає в клубі «Олімпік» із міста Шарлеруа. Влітку 1948 року Скоцень переїжджає на південь Франції до міста Ніцца та однойменного клубу, який виступав у елітній Лізі 1. Тоді цю команду тренував австрієць Антон Марек, який, мабуть, знав про вдалі виступи Скоценя в Австрії. Також з Олександром Скоценем у команду прийшов Остап Стецьків, який разом із ним у 1942 році у складі «України» вигравав першість Галичини і потім грав у Бельгії.
У сезоні 1948/49 Олександр Скоцень провів 22 матчі та забив 10 голів, а його команда посіла 7 місце. В Кубку Франції дійшла до 1/4 фіналу, по дорозі 27 лютого 1949 в 1/8 фіналу обіграла майбутнього чемпіона Франції клуб «Реймс» з рахунком 3:0. У наступному сезоні він зіграв 26 матчів та забив 13 голів, а «Ніцца» посіла 5 місце. Також його клуб проводив міжнародні матчі в Іспанії, Греції, Тунісі. Особливо пам’ятним залишився матч проти італійського «Ювентуса», в якому Скоценю вдалося переграти Карло Паролу.
На той час журналіст France Football писав:
Коли Скоцень прибув до Ніцци, він був чудовим футболістом, але на полі грав повільно, як вантажний потяг. — Зваживши на цей момент, він незабаром додав у швидкості. Сьогодні це вже експрес «Ніцци»
Джон Горн
У 1950 році в 32 роки за кохання вболівальників і на піку своєї популярності Олександр Скоцень вирішив переїхати до Канади. Там він грав у командах «Україна» та «Тризуб». Після закінчення кар’єри футболіста залишився жити у Канаді. У 1985 році написав книгу «З футболом у світ. Згадай» і видав її в Торонто. 1991 року після 47 років він відвідав Львів та відзначив там 90-річчя спортивного товариства «Україна». 1992 року в Києві видав книгу «Львівський „батяр“ у київському „Динамо“». Помер Олександр Скоцень у Торонто у віці 85 років від пневмонії.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] У світі футболу існують історії, які не лише залишають великий слід у пам’яті шанувальників гри, а й стають своєрідними міфами, що переходять в історію. Одна з таких історій належить Олександру Скоценю – талановитий футболіст, львів’янин, що грав у Києві. […]