Щорічно у день його смерті до могили лікаря на Берковецькому кладовищі приходять ліквідатори найбільшої техногенної катастрофи в історії людства. Вони вшановують пам’ять чоловіка та дякують йому за своє спасіння, адже попри тиск з москви, він буквально дістав чорнобильців з пащі смертельно небезпечного «звіра» і завдяки унікальному методу врятував їх від отриманої на станції смертельної дози опромінення.
Існує міф, що після вибуху на ЧАЕС частину пожежників зміни Правика, котрі першими прибули на місце аварії, направили для лікування до москви, в той час як в Києві залишилися ті, хто отримали відносно меншу дозу радіації. На той момент, не було більш чи менш опромінених людей, адже перші ліквідатори аварії отримали однакове надзвичайно високе опромінення.
Спочатку їх справді всіх мали доправити до 6-ої клінічної лікарні в Москві. Планувалося, що до Борисполя за всіма постраждалими прилетить кілька літаків. Проте через нестачу місць в медичному закладі, в українському аеропорті приземлилося лише одне повітряне судно, яке забрало тільки частину потерпілих.
Інших чорнобильців посадили в автобуси та повезли в Київський інститут рентгенології і радіології до відділення Леоніда Кіндзельського. До речі, самого лікаря для надання допомоги забрали прямо з дачі, одягненого в шорти та майку.
Тоді вважалося, що 13 пожежникам, яких відправили до Москви пощастило, адже вони нібито мали можливість отримати іноваційне лікування від американського лікаря за новою, прогресивною методикою. Інших 11 пожежників, які залишилися в Києві, вважали приреченими.
Читайте також: Режисер Роллан Сергієнко: людина, яка відкрила світу Чорнобиль
Московські лікарі взяли за основу лікування опромінених підходи Роберта Гейла, який на той час користувався особливим авторитетом у СРСР. За методикою американця, хворим здійснювали пересадку кісткового мозку. Спочатку для хлопців шукали сумісного донора, далі «вбивали» їхній власний кістковий мозок і чекали на приживання донорського, що відбувалося не завжди успішно.
Кіндзельський вважав даний спосіб лікування недоцільним у цьому випадку. Чоловік вчасно усвідомив чим відрізняється протокол лікування лейкозу кісткового мозку від лікування наслідків опромінення. На противагу московським рекомендаціям він обрав інший шлях, застосовуючи методику Жоржа Мате. Лікар підсаджував через кров донорський кістковий мозок, не завдаючи шкоди власному.
Таким чином, система кровотворення, уражена радіацією, отримувала відпочинок і з часом починала працювати самостійно. Поза цією ключовою відмінністю в лікуванні була ще одна суттєва різниця. Ліквідаторів цілодобово безперервно «промивали».
Онкологиня Анна Губарєва, яка брала участь в ліквідації пригадувала: «…Ми їх мили. Не як у Москві, тільки в душі, а мили їх внутрішньовенно, цілодобово, вимиваючи і абсорбуючи з їх крові все, що було можливо вимити і абсорбувати»…
В результаті, через три тижні від початку лікування, з 13-ти московських пацієнтів в живих залишилося лише двоє, в Києві вижили всі 11.
Коли пацієнти, що лікувалися в Києві почали дізнаватися, що їх друзі та колеги, які були евакуйовані в московську лікарню, почали помирати, це стало для них справжнім потрясінням. Розуміючи, що вони уражені так само, морально чоловіки почали прирікати себе на смерть. До лікарів вони зверталися з питаннями: «Коли настане моя черга»?
Леонід Кіндзельський не підтримував подібні депресивні стани пацієнтів і всіляко намагався вселити в них віру про одужання. Одного разу він ініціював у своєму відділенні збір коштів, за які медсестра придбала в ЦУМі на Хрещатику, чоловічий одяг та подарувала його ліквідаторам.
Один із пожежників прийшов до лікаря і сказав: «Мені принесли костюм за 200 карбованців, я не думаю, щоб мені б дали його просто так, то що, я буду жити?» Кіндзельський сказав: «Так, будеш жити».
За вказівкою радянських керманичів, інформація про ефективність лікування в Києві приховувалася. Офіційно москва заявляла, що пацієнти, які лікуються в столиці УСРР отримали меншу дозу опромінення, хоча дане твердження було абсурдним, адже всі постраждалі належали до однієї героїчної «зміни Правика».
Після подібного роду висловлювань, опромінені хворі в Києві для влади перестали існувати. Лікарям забороняли ставити діагноз «променева хвороба», Кіндзельського звільнили з посади головного радіолога УРСР, не дозволяли використовувати метод та робити підсадки кісткового мозку.
Тиск був настільки сильним, що Леонід Петрович разом з колегами побоювалися залишитися без історій хвороб пацієнтів, адже їх з легкістю могли викрасти, переписати та навіть знищити. За проханням чоловіка, документи часто забирали з собою наніч медпрацівники.
Вдома в ті часи дружина Кіндзельського завжди тримала маленький пакунок з одягом чоловіка та першими необхідними речами. Робила вона це на випадок того, якщо Кіндзельського б заарештували вдома. Такий самий пакунок лікар тримав в своєму кабінеті, якщо б за ним прийшли на роботі.
Таким чином, чоловік усвідомлював можливі ризики, проте залишався вірний своїм переконанням та продовжував виконувати свою роботу — рятувати життя. Він був абсолютно впевнений в тому, що робить.
Читайте також: Сухість в роті та «вегето-судинна дистонія»: як радянська влада «вбивала» людей на Хрещатику
При житті Леонід Кіндзельський так і не дочекався визнання чи похвали за свою важливу та високопрофесійну працю. У радянські часи він стикався з обмеженнями: чоловіку забороняли публікувати будь-що, пов’язане з лікуванням опромінених в його клініці. І навіть пізніше, коли ідеї лікаря вважали цікавими, публікації відхиляли через неспівпадіння з фокусом журналів.
Важливо відзначити, що Леонід Кіндзельський активно виступав за використання своїх методів лікування, намагаючись привернути увагу медичного співтовариства на міжнародних конференціях. Він навіть не наполягав на своєму авторстві. Його мета полягала в тому, щоб показати, що такого роду підходи до лікування можуть рятувати життя.
Окрім невизнання в професійному плані, додалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Робота в безпосередній близькості до опромінених людей дала свої невтішні плоди. У Леоніда Петровича виявили рак з метастазами в легенях, внаслідок чого 19 квітня 1999 року він помер.
Через 22 роки після своєї смерті, Леоніда Кіндзельського належним чином відзначили. Президент України Володимир Зеленський присвоїв йому звання Герой України та нагородив орденом Держави (посмертно).
«Завдяки цьому видатному лікарю та науковцю було врятовано багатьох ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема тих, які отримали смертельну дозу опромінення. Його дуже добре знають чорнобильці, але не дуже добре про нього знають українці», – зазначив Глава держави.
Найвищу державну нагороду за визначні заслуги перед Українською державою у розвитку медичної науки, розробку і впровадження методів діагностики та лікування гострої променевої хвороби посолка України в США Оксана Маркарова вручила синові Героя України Андрію Кіндзельському – лікару-гематологу, програмному директору Інституту серця, легенів та крові Національного інституту здоров’я США.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
