Поки Брежнєв палко заціловував югославського лідера показуючи йому свою прихильність та певне примирення обох країн, за спиною в балканського керманича відбувалася справжня політична змова.
За підтримки московських кураторів в Києві організувалася спеціальна група, яка мала на меті усунути Йосипа Тіто від влади та спробувати зародити в його країні реванш сталінізму.
Після закінчення Другої світової війни відносини між Югославією та Радянським Союзом суттєво погіршилися. Сталін вважав, що лідери східноєвропейських країн, включаючи Тіто, повинні покірно слідувати радянській політиці і в зовнішньополітичних справах насамперед віддавати пріоритет інтересам СРСР.
Проте югославський лідер не мав наміру «прогинатися» перед вождем. Він виявляв неабияку самостійність та незалежність в зовнішній та внутрішній політиках, що дуже сильно дратувало Сталіна.
У лютому 1948 року, Сталін та Молотов надіслали до Белграду послання, в якому сильно розкритикували позицію Тіто та гостро засудили його самовладдя. Радянські можновладці дорікнули йому укладеною угодою з Болгарією та введенню югославської дивізії в Албанію. Вони прямолінійно дали зрозуміти, що без згоди Москви подібні справи вирішувати не потрібно.
Тіто відповів ввічливо, але визначено, захищаючи свої дії і вказуючи на те, що Югославія сама, навіть без погодження з Москвою, в змозі вирішити питання, які безпосередньо стосуються її зони інтересів.
Наступні радянські послання до «свавільного» Тіто нагадували вже більше вироки. У червні 1948 року, Радянський Союз оголосив, що Югославію очолюють «вбивці і шпигуни» і закликав «чесних комуністів і патріотів» позбавити їх влади. В планах була навіть збройна інтервенція в країну, яку мало підтримати організоване ззовні підпілля.
Не спала і пропаганда. В один момент вірний маршал Тіто, який колись був союзником СРСР, став об’єктом найгірших образ антирадянської пропаганди. «Радянські Гебельси» активно обливали югославця брудом, зображуючи його як зрадника та прислужника імперіалізму. Пропагандисти не жаліли ні сил, ні слів, а інколи навіть складених в риму віршів.
«Старается Тито
И вся его свита,
Чтоб были довольны
Тузы Уолл-стрита».
Читайте також: Як працює путінська пропаганда і чому батьки не вірять власним дітям?
Усунення від влади було не єдиним варіантом, щоб відсторонити політика від прийняття рішень. Всерйоз розглядалася можливість ліквідації неслухняного югославця. Розроблені МДБ плани замаху на Тіто в 1952 році були надзвичайно складними та навіть екстравагантними.
Радянський агент Йосип Григулевич (відомий як Теодор Кастро), будучи послом Коста-Рики в Італії та Югославії, при особистій зустрічі з революціонером мав використати проти нього бактерії легеневої чуми, які мали зберігатися в замаскованому пристрої.
Інші сценарії, такі як постріл в Тіто або ж інтоксикація отруйним газом теж були у задумах розробників замаху. Однак, жодному з цим планів здійснитися не судилося. Після смерті Сталіна смерть югославця викреслили з списку запланованих подій.
Новообраний в 1953 році генсек Хрущов вирішив налагодити мирні відносини з Югославією. Влітку 1955 року він відвідав столицю країни Белград, виразив офіційні вибачення керівництву держави, домовився про нормалізацію відносин та запросив Тіто відвідати Радянський Союз.
Маршал відповів на запрошення. Вже через рік він завітав до Москви з офіційним візитом.
«Дорогой товарищ Тито,
Ты теперь нам друг и брат.
Нам сказал Хрущев Никита —
Ты ни в чем не виноват!»
Але незважаючи на подібного роду люб’язності, керівництво Союзу, цілком передбачувано, досі не визнавало самостійну політику Тіто правильною. Через партійні та дипломатичні канали Москва своїм соціалістичним поплічникам повідомляла, що примирення з Белградом не передбачає визнання його самостійництва на політичній арені.
Майбутня революція в Угорщині 1956 року тільки підтвердила це, адже тоді конфлікт з Тіто набрав нових витків, але з’ясування стосунків відбувалося не так гучно.
Підземні зали, схованки зі зброєю та золотом: київські дачі Хрущова
Приїзд Тіто до Києва в 1973 році (при керівництві Леоніда Брежнєва) був спрямований на чергову спробу налагодження дружніх відносин між Югославією та СРСР. Обидва лідери намагалися продемонструвати свою близькість та навіть братерство.
Радянський очільник з першої хвилини зустрічі вдався до притаманних йому поцілунків з іноземними колегами. Тоді Генеральний секретар ЦК КПРС так захопився, що навіть прокусив губу Йосипа Тіто і з неї просочилася кров.
При зустрічі лідери обох країн не втомлювалися висловлювати компліменти один одному та піднімати келихи за дружбу обох країн. Тоді лідер Югославії заявив про підтримку радянської політики «розрядки», співпрацю в Європі та зміцнення впливу СРСР на міжнародній арені.
Він навіть пообіцяв допустити радянські військові кораблі до югославських портів на Адріатичному узбережжі та заявив, що його країна закрила свій повітряний простір для західної бойової авіації.
Попри всі нібито знаки прихильності, спроби вплинути на політичну ситуацію в Югославії радянське керівництво неполишало і в 70-х роках минулого століття. Югославець і тоді залишався як кістка посеред горла для радянських керманичів.
З відома спецслужб СРСР у Києві під керівництвом Мілета Перовича був створений «ініціативний комітет за відродження Комуністичної партії Югославії». Орган активно підтримував зв’язки з опозиційними групами в самій країні, включаючи сталіністів і сербських шовіністів, які були незадоволені політикою розширення прав албанців у Косові.
У квітні 1974 року в Барі, Чорногорія, відбулися спеціальні збори, названі учасниками заходу «V з’їздом КПЮ». Учасники зустрічі проголосували за зміну членів управління Союзу комуністів Югославії та вибрали нове керівництво, очолити яке мав Мілета Перович, який у той час перебував у Києві.
Читайте також: Урок історії для путіна: трагічний кінець диктаторів
Народна мудрість говорить, що все таємне рано чи пізно стає явним. Югославські спецслужби вчасно знайшли докази того, що організатори «нової КПЮ» отримували підтримку від Москви.
Після отримання цієї інформації, вони розпочали арешти в країні. У 1977 році, агенти Югославії викрали одного з організаторів, Перовича, який спробував долучитися до партії трудових мігрантів поза межами Югославії, і відправили його назад до своєї батьківщини, де його засудили до 20 років в’язниці.
Москва також дізналася про розгром підпілля в Югославії, але визнавати своєї причетності до цієї змови не стала. Під час наради комуністичних партій у Східному Берліні в 1976 році, Леонід Брежнєв запитав у Тіто про «антиюгославський центр» в Києві. Тіто відповів, що це був не просто центр, а «друга партія».
Ця інформація нібито стала несподіванкою для Генсека. Він навіть вирішив пожартувати з Тіто: «То це ти й організував, коли був у Києві». Жарт видався не смішним для югославської сторони. Але саме цей розгром «київської змови» поставив крапку в намаганнях відновити сталініський реванш в Югославії.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
