Вчинений радянською владою Голодомор, як геноцид нації, ніс та продовжує нести колосальні наслідки для українців. Сьогодні дослідники різних наук стверджують: сліди знищення українського народу помітні в суспільстві на багатьох рівнях дотепер.
Навіть пережитий одним поколінням голод впливає не тільки на здоров’я наступних, але й на їхній побут, звичаї, відчуття безпеки та ставлення до їжі. Напевно, більшість з нас вчили доїдати насипане до кінця або ж обов’язково смакувати все з хлібом, а як же забути про бабусин «про запас» тощо.
Далі добірка найпоширеніших повсякденних харчових звичок, з якими ми, як «постгеноцидне покоління» стикаємося і дотепер.
Чи помічали ви за собою звичку продовжувати життя зіпсованим продуктам? Гадаю, так.
Вершкове масло, яке зберігається в холодильнику, іноді може прослужити на кілька тижнів довше, ніж обіцяє виробник. Або ж протерміноване молоко, яке деякі господині залишають для скисання та готують з нього випічку. Те саме стосується і хліба, яєць чи інших продуктів.
Але якщо врятувати продукти все ж не вдається, то ми вже вдаємося до крайніх заходів. Ні, не викидаємо в смітник, як ви спочатку подумали, а віддаємо на смакування своїм домашнім улюбленцям. І на це не впливає місце нашого проживання. Місто це чи село — неважливо, головне не викинути.
Читайте також: Як це було: Голодомор 1932-33 років
А як щодо запасів? Зізнайтесь, звичка закатувати на зиму продукти вам не з чуток знайома. Впевнена, що хоча б раз вам неодмінно доводилося скуштувати чи то законсервоване бабусине варення, чи то мамине соління.
А ще затяті господині задля збереження поживних речовин в овочах та фруктах, вдаються до їх заморозки чи сушіння. А також при першій ліпшій нагоді закуповлюють у великій кількості крупи, олію, цукор, тобто продукти, які можуть тривалий час не псуватися.
Більшості людей добре відомий весняно-осінній ритуал садіння та викопування картоплі. Чимало з нас пам’ятають та досі поповнюють свою пам’ять історіями з городу, де цілий день уся родина копає бульбу у нереальних для споживання масштабах.
Викопаний овоч складають у льохи, а навесні половину, вже зогнилої, викидають, бо просто не змогли її з’їсти. Здавалося б, на помилках вчаться, і наступного року старше покоління скомандує садити менше, проте обсяги не змінюються. Просто справжній картопляний кругообіг в природі.
Масштаби посадки в більшій мірі залежать від віку «дорослого командування». Чим старшим воно є, тим безкомпромісніше воно наполягає на тих самих чи навіть більших масштабах посадки. Відмова у такому випадку прирівнюється до особистої образи, бо ж садять ситний продукт на всю сім’ю.
Читайте також: Відкрив світу очі на Голодомор, передбачив агресію зі сторони Росії: великий «українець» Джеймс Мейс
Ще одним наслідком Голодомору є потреба бути впевненими в тому, що наймолодші члени сім’ї вдосталь нагодовані. Пояснюється це тим, що в репресивні часи першочерговим завданням для батьків був порятунок власних дітей.
З села їх намагалися відправити до міст або хоча б до сіл, яких геноцидна політика торкнулася найменше. Для нас сьогодні дивно, але тоді, щоб діти мали хоча б якийсь шанс вижити, їх віддавали до інтернатів, де була б хоч якась їжа.
Тодішнє бажання врятувати молодше покоління переросло в сьогоднішні бабусині пиріжки та потаємні від батьків гроші «про запас».
Недаремно народна мудрість говорить: «Хліб всьому голова». І це дійсно так. Ще з малечку старше покоління навчає своїх дітей з повагою ставитися до цього продукту та цінувати кожну крихту хлібини. Він є основою на столі.
В переважній більшості, наші бабусі та дідусі не споживають нічого без нього та дуже сильно дивуються, коли молодше покоління відмовляється від його споживання.
А чи багато з нас викидає хліб в смітник? Мені здається, що ні. Коли скибки втрачаються свою свіжість ми неодмінно робити з них сухарі, а черстивими шматками ділимося з пташками.
Читайте також: Демидів — як українське село врятувало Київ
Не зважаючи на те, що сьогодні на вулиці 21-ше століття та доступ до різноманітних вдосталь наповнених магазинів цілодобовий, ми і надалі продовжуємо наслідувати звички свої предків.
Чи задумувалися ви про те, що здавалося б за звичною для нас консервацією чи садінням картоплі стоїть дещо більше. Наприклад, страх втратити їжу.
Для порівняння, просто замисліться про те, що є країни та народи проти яких не вчиняли геноциду. Люди, які не бояться нападу сусідньої держави, не згадують голод та з болем не переказують своїм дітям страшні, але реальні історії свого зруйнованого життя.
Віримо, що муки наших предків були недаремні. Продовжуємо боротися за нашу молоду, проте з тисячолітньою історією та власною культурою, країну.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
