Часом в це буває складно повірити, але мистецтво живе і під час війни. І це правильно, адже люди не можуть постійно жити в стресі. Кожному з нас потрібен відпочинок.
Під час Другої світової війни проводилися різні вистави, концерти і навіть знімали кіно. І завдяки цьому ми можемо відчути атмосферу тієї війни зараз.
Розповідаємо про те, як у Києві знімали кіно під час Другої світової війни.
Кіностудія Довженка у минулому столітті
Як тільки німці увійшли до Києва, вони почали використовувати будь-які засоби впливу задля поширення антирадянської пропаганди. І кінематограф не став виключенням. Це й не дивно, адже завдяки кіно можна впливати на маси.
На жаль, не дивлячись на евакуацію мирного населення та працівників кіноіндустрії, частина митців залишилася в Києві. І все через те, що німці просувалися дуже швидко. Тих, хто не встиг виїхати, вони залучили до роботи.
Наприкінці 1941 року німецькі окупанти створили товариство «Україне-фільм», основним завданням якого було висвітлювати події з того боку, який вигідний німецьким загарбникам. Товариство знімало документальні фільми про рейхкомісаріат, а також контролювало діяльність українських кінотеатрів, кіностудій та кінокопіювальних закладів.
До роботи на рейхкомісаріат була залучена лише Київська кіностудія. До війни вона нараховувала понад тисячі працівників. Втім, більшість з них змогли евакуюватися, тож в окупованому Києві працювало декілька десятків кінематографістів. Вони ж і займалися зйомками пропагандистських фільмів.
На жаль, українська історія кіно мало розповідає про кінематограф нашої країни за часів німецької окупації. Втім, про декілька фільмів все ж відомо.
Так, наприклад, у 1943 році був знятий документальний фільм «Знову Пасха на Україні». У фільмі єпископ Пантелеймон дякує німецькому фюреру за надану українцям можливість виразити свої релігійні почуття й закликає всіх смиренно працювати заради перемоги над більшовизмом.
До інших відомих фільмів, знятих саме на замовлення німців, можна також віднести «Робочий день українського селянина», «Ми творимо в Німеччині», «Дорога до Рейху» та інші.
Крім того, в репертуарі українських кінотеатрів можна було знайти й фільми легких жанрів. Так, наприклад, глядачі могли побачити картини «Ліс шумить», «Ой не ходи, Грицю», «Віденські історії» та «Зоря над Ріо».
Данило Демуцький
Втім, навіть не дивлячись на німецьку окупацію, більшості українських кіномитців вдалося успішно евакуюватися з міста. І вони навіть продовжили роботу на новому місці.
Одним з таких врятованих діячів українського кіно був кінооператор Данило Демуцький. Під час війни він працював у Ташкенті і зняв два кінофільми: «Насреддін в Бухарі» та «Тахір і Зухра».
До початку війни Демуцький працював на Київській кіностудії, тож за деякий час по закінченню воєнних дій він повернувся до Києва. І вже там він продовжив роботу.
Також, працівники київської кіностудії виїхали до Ашхабаду. І саме в Ашхабаді, здебільшого, знімали художні фільми. Так, наприклад, там було знято безліч короткометражних стрічок, які мали на меті підвищити бойовий дух радянського народу. А у травні 1942 року Київська кіностудія випустила три кіноновели: «Квартал № 14», «Сині скелі» і «Маяк», які увійшли до «Бойового кінозбірника» № 9.
Тож в цілому, навіть на відстані, Київська кіностудія продовжувала свою роботу.
Читайте також: Весь світ з нами: хто зі світових зірок підтримав Україну
Кадр з фільму «Райдуга»
Окремим досягненням Київської кіностудії є фільм «Райдуга», знятий у 1943 році. Режисер Марк Донський зміг показати усю трагедію радянських жінок під час війни. І саме цей фільм вважається одним з джерел впливу на італійський неореалізм.
Основою сюжету стала повість Ванди Василевської. У фільмі проста українська жінка стає партизанкою та потрапляє у ворожий полон. Головну роль у кінострічці виконала Наталія Ужвій.
Фільм був настільки популярним, що через деякий час ширилися чутки, що його номінували на «Оскар». Втім, це не так. Справа в тому, що премія «Найкращий фільм іноземною мовою» з’явилася тільки в 1947 році.
Але це не означає, що у фільму нема нагород. В 1944 році стрічка була відзначена головним призом асоціації кінокритиків США та вищою премією газети Daily News за найкращий іноземний фільм у американському прокаті, а також призом Національної ради кінооглядачів США.
Читайте також: Революція червоної помади — як жінки протестували проти гітлерівської Німеччини
Кадр з фільму «Богдан Хмельницький»
Так само, як і німці, Радянський Союз використовував кінематограф в якості інструменту впливу на маси. В даному випадку кіно використовували задля пропаганди радянської перемоги.
Напередодні війни вже почали з’являтися фільми, які пропагували її, як визволення. Так, у 1941 році на екрани вийшов фільм «Богдан Хмельницький», знятий на Київській кіностудії. Сюжет фільму охоплює події битви при Жовтих водах. А поляків у ньому представлено як представників експлуататорських класів.
Що саме цікаве, росіяни, які також присутні у сюжеті фільму, представлені позитивними героями. А сам процес звільнення – це виключно військові дії проти ворога. В Радянському Союзі активно використовували міф ворога й показували у кіно перемогу над ним.
З початком війни ситуація не змінилася. Як тільки радянська влада поновила контроль над Києвом та іншими українськими містами, в кінотеатрах суттєво змінився репертуар.
В кіно почали показувати соцреалістичні кінотвори, зокрема «Весняний потік», «Як гартувалася сталь», «Воротар», «Під звуки домбр», «Два бійці» та інші фільми, які демонстрували велич Союзу. І так було до 1945 року. Радянська влада робила усе, аби закріпити думку про те, що Союз непереможний.
Читайте також: Як живе та змінюється Київ під час війни
Олександр Довженко
Під час та по закінченню війни у багатьох представників кіномистецтва виникло багато проблем. Справа в тому, що багато з них зазнали переслідувань.
Український кінематограф зазнавав репресій ще у 1930х роках. А по закінченню війни вони продовжилися. І в першу чергу страждали ті, хто був вимушений співпрацювати з німецькими загарбниками.
На багатьох українських громадян, яких німці залучили до роботи, було заведено кримінальну справу. Втім, багато десятиліть потому їх реабілітували. Ще, попадали в немилість ті, хто не використовував пропаганду перемоги у своїх фільмах.
Так постраждав Олександр Довженко. У своїй кіноповісті «Україна в огні» він зробив акцент на життя звичайних громадян під час війни. Але повість заборонили, оскільки в ній не тільки не показали роль партії у перемозі, а ще й була присутня критика дій влади.
Кінематограф завжди був потужним інструментом впливу на свідомість людей. Тож якщо грамотно його використовувати, можна керувати цілими натовпами.
Тетяна Шарапова
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: Пропаганда перемоги: як знімали кіно у Києві під час Др… […]
[…] Читайте также: Пропаганда перемоги: як знімали кіно у Києві під час Др… […]