Нинішні події в Україні привернули увагу всього світу. До країни приїжджають кореспонденти з різних країн, щоб показати, що насправді відбувається у гарячих точках. Дізнаємося про небезпечну роботу військових журналістів, а також про те, що вони думають про війну в Україні.
Працювати військовим кореспондентом, значить щодня наражати себе на смертельну небезпеку. Представники преси знаходяться в тих же умовах, що й військові, також знаходяться поблизу місць вибухів і артилерійських обстрілів. І хоча закон забороняє напад на працівників ЗМІ, все більше журналістів стають жертвами воєнних дій.
За даними Національної спілки журналістів України, з початку вторгнення Росії у зоні військових дій загинув 21 медіапрацівник. Інші журналісти зазнали насильства, їх викрадали, допитували, незаконно утримували під вартою.
Російське вторгнення буквально означає кінець вільної журналістики. Про це свідчать дані з окупованих територій, де російська адміністрація викрадає журналістів та редакторів місцевих ЗМІ, закриває вільні медіа та блокує українські телеканали, замінюючи їх на державні пропагандистські ЗМІ РФ.
В’їжджати в окуповане місто машиною з написом PRESS, практично те саме, що в’їжджати на військовій машині. Загарбники сприймають ЗМІ не менш вороже. Такий прийом відчув на собі український журналіст Максим Драбок.
«Мій другий день народження тепер 13 березня», – каже він. «При в’їзді в Ірпінь, під Києвом, 13 березня ми потрапили під мінометний обстріл. Я був у групі з волонтерами та журналістами. Ми хотіли потрапити до міста, щоб допомогти людям, які намагалися вибратися.
На під’їзді до блокпоста нас «накрило», потрапило і в житловий будинок поруч, він спалахнув. Мені та всім, хто був поруч у той момент, дуже пощастило залишитися живими», – ділиться своєю історією Максим Драбок.
Журналіст має за плечима багаторічний досвід роботи у гарячих точках. Він висвітлював події на Донбасі, у Дебальцевому, робив репортажі з Іраку, Грузії, американської бази «Гуантанамо», але, за його словами, побачене в Україні 2022 року перекриває всі минулі події.
Одне з найсильніших вражень Максима – жахлива кількість дитячих смертей та травм. Війна – це справа дорослих людей, вони мають силу боротися, тому особливо страшно, коли такі непомірно тяжкі та моторошні випробування випадають маленьким дітям.
Також репортера вразив дух згуртованості та єдність людей в окупованих містах, те як зовсім чужі один одному люди діляться їжею та речами, коли в самих практично нічого не залишилося.
Брент Рено
13 березня в Ірпені виявилося трагічним для сотень та тисяч людей. Серед них був американський кореспондент Брент Рено. Він зі своїм колегою Хуаном Арендондо знімав репортаж про те, як люди рятуються з Ірпеня. Російські солдати обстріляли машину репортерів. Внаслідок цього Брент Рено загинув, а Хуан Арендондо отримав поранення.
Рено був військовим репортером, документалістом, працював в Афганістані та Іраку. Його роботи здобували найвищі нагороди на фестивалях документального кіно.
У своєму гарвардському есе Брент Рено писав: «Але є й інше, про що я думаю. Незважаючи на небезпеку роботи в зоні бойових дій, і я зовсім не хочу применшувати цієї небезпеки, іноді мені здається, що я дійсно уникнув кулі, роблячи те, що роблю.
Незважаючи на небезпеку, яку несе ця професія, я все більше усвідомлюю, що найліпше, що я коли-небудь робив, це успішно жив далеко від того місця, звідки я родом».
Джошуа Яффа
Журналісти НВ поговорили з декількома закордонними кореспондентами та дізналися, що ті думають про події в Україні. Джошуа Яффа, журналіст видання The New Yorker, виділяє особливу згуртованість українців у цей важкий період історії, і особливо їхню єдність у почутті злості та ненависті до Росії.
«Повсюди, окрім згуртованості, є злість і ненависть до Росії. Це змушує замислитись: а який взагалі був план у Путіна? На що він розраховував? Тут загадка не в тому, чому українці так ненавидять Росію, це дуже зрозуміло, а загадка — як це вкладалося в плані Путіна? І тепер на що він розраховує? У нинішніх розкладах не бачу шляхів тієї перемоги, яку він собі запланував» – каже Яффа.
Декілька разів Джошуа Яффа відвідував лікарні, де розміщують постраждалих від бойових дій. Найбільше кореспондента вразила кількість поранених дітей. Він сказав: «Дитячі страждання – це дуже страшно, огидно та жахливо. Це вже не битва за вплив на пострадянський простір чи недопуск України до НАТО. Це людські життя, життя безневинних людей. Це просто жахливо. Зло цієї війни неприховане, воно на поверхні».
Крістофер Міллер, журналіст BuzzFeed (США) розповідає: «Я прогнозував, що Росія вдасться до якихось військових дій, але не думав, що це буде повномасштабне вторгнення. Я не вірив, що будуть такі масштаби, що ми побачимо зруйнований Харків, бомбардування Києва, як летять ракети з Росії та Білорусі по всій країні».
Як і багатьох інших західних кореспондентів Крістофера вражає дух українців, їхнє єднання у критичній ситуації. «Мене вражає українська рішучість та сила звичайного населення по всій країні боротися проти зла. Волонтери ризикують своїм життям, щоб доставити допомогу і їжу людям похилого віку.
Не знаю, робили б те саме американці, якби у нас в країні сталася така ситуація. Український дух – є в цьому щось унікальне. Це надзвичайна сила. Це те, що я бачив на Донеччині протягом 8 років, на Майдані. І це те, що я зараз бачу».
Моріц Гатманн
«О п’ятій ранку я прокинувся від звуку вибуху і спочатку подумав, що мені це наснилося. Потім був другий вибух: ракети прилетіли на аеродром у Краматорську, за 6-7 кілометрів від нашого готелю. Я відкрив новини – і стало зрозуміло, що війна почалася, що це все по-справжньому».
Так описує свій ранок 24 лютого 2022 року німецький журналіст Моріц Гатманн, спеціальний кореспондент видання Cicero. Він та кілька його колег перебували у Краматорську.
Того ж дня вони виїхали з міста та добиралися до Львова. «Кілька днів я перебував у потоці біженців, в евакуаційних поїздах, тому зміг на собі відчути, що це таке – втеча від війни. Майже тиждень я був у Львові, і там багато спілкувався з людьми. На кордоні були пробки по 20-30 кілометрів, де люди стояли по 50 годин».
«Я назавжди запам’ятаю цей шум, що здіймався з приходом поїзда. Усі кричать, жінки кричать, діти кричать: «Мамо! Мамо!» Одного разу мені хтось дав у руки собаку, бо він не міг поїхати потягом.
Мені дуже запам’яталося, як повз вагони біжить волонтер і кричить: «Де Ніна та Олена? Де Ніна та Олена? Ваша мама в іншому вагоні! Ви потрапили в поїзд чи ні?» Очевидно, одна з жінок втратила своїх дітей. Тобто вона зараз у поїзді, який їде до Польщі, і вона не розуміє, чи потрапили в поїзд її діти чи ні» – згадує Гатманн.
Анатолій Степанов. Фото: Александр Ктиторчук
Анатолій Степанов, фотограф Agence France-Presse (AFP) в Україні, перебував на Донеччині, коли почалася війна. Він уже вісім років працює на сході країни, знімає репортажі про життя військових. Про головну мету своєї роботи він говорить так:
«Я знаю, що війну я не зупиню своїми знімками, тільки ідеалісти так думають. Але я намагаюся показати життя та страждання мирного населення. І показати людей, які перебувають на війні. Їм теж буває страшно, вони часто жертвують своїм здоров’ям та життям, перебуваючи там.
Фото: Анатолій Степанов
Потрібно, щоб люди у світі – та й в Україні також – це бачили. Тому що за ці сім-вісім років українці звикли, війна була десь далеко, на сході. Але зараз сталося так, що вона торкнулася всіх».
Фотографа особливо обурюють дописи про те, що кадри з окупованих міст – це лише підробка, провокація. «Я чув, що російська пропаганда каже, що кадри з України – це фейки та інсценування. Про знімки маріупольського пологового будинку так говорили. Але, це все просто смішно, бездоказово.
За ці роки я вже звик до того, що російська пропаганда постійно каже, що чорне – це біле, а біле – це чорне. Це люди без совісті, без честі.
Ці фотографії неможливо підлаштувати, неможливо зробити такий фейк».
Українські та західні журналісти сходяться на думці, що нинішня війна, яка розгорілася в Україні, не має аналогів. Звірства, що відбуваються в країні, шокують весь цивілізований світ. Кореспонденти захоплюються мужністю та згуртованістю українців, їх силою духу та готовністю боротися до кінця.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
