Байки про “братність” українського та російського народу РФ використовує, як один з головних інструментів кремлівської пропаганди. Та чи так це було насправді? В 988 році князь Володимир охрестив Русь і, напевно, тоді для нашої України був один з найспокійніших часів, а все тому, що під боком ще не було настирливого сусіда, який прагнув захопити всі землі світу. Тоді на місці росії були болота та хащі. Розповідаємо про факти, які раз і назавжди мають дати зрозуміти, чому українці і росіяни — це не “братський” народ.
Отож, почнемо поетапно з найбільш знакових подій для української історії. Наголосимо, що з української сторони більшість воєн мали за мету відстояти незалежність, для російської ж сторони — захопити територію України під свій контроль.
Іван Виговський, Гетьман Війська Запорозького
Московсько-козацька війна почалася 1658 року. Тоді наш “братній” народ, як завжди, не зміг встояти перед можливістю “допомогти” Україні. Дочекавшись смерті Богдана Хмельницького, московський уряд запрагнув приєднати землі Гетьманщини до себе. В цей час ще відбувалися вже традиційні утиски православної церкви в Україні.
Не довго думаючи, з Москви в Україну під приводом «приборкання» свавільників-неугодників прибули війська князя Василя Шереметьєва. Сценарій не надто оригінальний — як бачимо, росія використовує його щоразу.
Загалом тоді в Україну прибуло від 70 до 100 тисяч царського війська та відбулося три етапи війни на чолі з Іваном Виговським, а закінчилося все перемогою України. Остаточно наші козаки розгромили війська Московії під Конотопом. Ця звістка порадувала татар, які хотіли захопити московські міста, а в самій Москві почалася паніка. На жаль, через внутрішні конфлікти Україна не змогла використати перемогу у війні з користю для себе, натомість на час московський уряд відклав питання приєднання Гетьманщини до себе.
Читайте також: Благословення на війну: яка роль церкви у воєнний час
Козаки, розп’яті московськими військами
Під час Північної війни гетьман Іван Мазепа вирішив скористатися шансом позбутися впливу Московії — за це кремлівська пропаганда швидко ознаменувала його “зрадником”. Та перед цим нагадаємо, що Петро І нищив всі основи української державності і порушив зобов’язання обороняти Україну від поляків. Тоді Мазепа, бачачи, як Московія дотримується обіцянок, уклав домовленості із шведським королем Карлом ХІІ про спільні дії проти Петра І. Останній, оскаженівши від переходу Мазепи до “загнивающего Запада”, вирішив знищити Батурин, столицю гетьмана.
Наказ виконав Олександр Меншиков. Спершу, розуміючи, що Батурин — ще та фортеця, він запропонував мешканцям здатися, та козаки і жителі міста відмовилися і кілька днів тримали оборону міста, аж поки зрадник не показав нападникам таємні ходи, через які ті пробралися в середину фортеці.
Усього в Батурині російські вояки зарізали від 11 до 14 тисяч осіб — серед них були немовлята, діти, жінки та літні люди. Керівників оборони катували і стратили, оборонців розіп’яли на хрестах. Жорстокість московитів не мала меж — вони спалювали, гвалтували, різали живих та вигадували найстрашніші тортури. Ось такий “братський народ” отримала Україна.
Зліва — козак, справа — Катерина ІІ
Наступний дружній крок наших “братів” був зроблений у 1775 році, коли на імперський престол росії зійшла Катерина ІІ, яка 14 серпня видала маніфест про ліквідацію Запорозької Січі. Лицемірність цього рішення полягала ще й в тому, що наказ видали після російсько-турецької війни, яку, власне, Москві допомогли виграти запорожці.
На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ.
Козаки, звісно, не чекали на такий розвиток подій від “братнього” народу, але, зрозумівши, що сили у них вкрай обмежені, вирішили здатися, бо пам’ятали криваву різанину в Батурині — тоді московські війська вирізали дітей і жінок. Власне, Катерина ІІ про знищення Запорізької Січі сповістила так: «кубло пияк та розбишак», які «жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв’язки з сусідами».
Продаж дворової дівчини на картині російського художника Миколи Неврєва
Після ліквідації Запорозької Січі та ж Катерина ІІ, завдяки своїй хворій уяві, 3 травня 1783 року підписала указ, що забороняв селянам Лівобережної України та Слобожанщини переселятися з того місця, на якому їх застала остання ревізія — він фактично означав, що вони стали заручникими або рабами поміщика, на землі якого вони жили.
Майже 300 тисяч селян були кріпаками — на них поширились російські закони, котрі дозволяли їх продаж, обмін на майно і право поміщика засилати селян у Сибір та на каторжні роботи. Тоді масово розлучали сім’ї, у батьків просто забирали дітей, продавали московським паничам на потіху молодих дівчат.
Читайте також: Україна, яку потрібно дізнаватися: що читати, щоб знати свою історію
Олександр II
Олександр ІІ 1876 року підписав сумнозвісний Емський указ, який фактично забороняв українську мову у багатьох сферах життя: церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою) і обмежував її лише побутовим вжитком; забороняв публічні виступи українською мовою.
Російська влада так боялася української мови, що на найвищому рівні заборонила її. Українську називали “мовою селюків” і всіляко намагалися принижувати людей, які розмовляли нею. Як бачимо, нічого не вийшло.
Жертви голоду на вулицях Харкова — столиці УСРР, 1933. Автор фото — Александр Вінербергер.
Голодомор 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Ще один “дружній” крок від “братського” народу. Тоді, внаслідок нелюдських дій росії від голоду загинуло щонайменше 4 мільйона українців. Вдумайтеся у цю цифру.
До останнього радянська влада намагалася приховати, що насправді відбувалося в Україні, а потім росія і зовсім заперечувала Голодомор, розповідаючи байки, немов нічого такого не було. Лицемірність московії вражає навіть Диявола.
На Заході факт Голодомору став широко відомим 29 березня 1933 року, коли валлійський журналіст Ґарет Джонс опублікував свій відомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932—1933 роках. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах, включно з «Manchester Guardian» та «New York Evening Post».
Боротьба УПА проти Радянської Армії — останній, найтриваліший і найтрагічніший період історії боротьби УПА на території західних областей Української РСР. З відновленням радянського режиму в Україні, УПА в 1944 році вела великомасштабні бойові дії проти радянських військ. Протистоянню передували численні утиски українського народу.
Загалом з 1944 по 1956 роки радянськими військами і органами держбезпеки було вбито близько 155 тисяч повстанців, в тому числі ключові керівники ОУН-УПА: Роман Шухевич, Дмитро Клячківський та Олександр Луцький.
Зверху — Керченська протока напередодні конфлікту, знизу — Керченська протока після спорудження дамби
Острів Тузла утворився внаслідок розмиву через сильний шторм 1925 р. вузької коси, яка продовжувала Таманський півострів (Краснодарський край, Російська РФСР). Утворений острів площею у 3 квадратних кілометри указом Президії Верховної ради РРФСР був переданий Кримській АРСР, яка у статусі Кримської області 19 лютого 1954 року увійшла до складу Української РСР.
29 вересня 2003 року Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. Перемовини почались після того, як будівельники досягли українського прикордонного понтона — напевно, знову не помітили кордону. У липні 2005 року пресслужба МЗС України оголосила, що Росія визнала приналежність Україні острова Коса Тузла і «вод навколо нього», але в МЗС РФ у відповідь на таку інформацію сказали: «правовий статус острова Тузла залишається невизначеним».
Читайте також: Як змінився Зеленський: від початку каденції і до війни з росією
Військова частина в Перевальному під час захоплення Криму російськими військами у 2014.
2014 рік для України був нелегким, адже відбувся переломний момент та Революція Гідності, і як завжди, в складний для країни час, скориставшись моментом зміни влади, прийшла “допомога” від росії. Під дулом автоматів РФ зробила так званий “незалежний” референдум, в ході якого визнала окупований Крим частиною росії.
Зіграли свою роль тут і люди, які скучили за радянським союзом та прагнули побачити дефіцит продуктів на полицях і молоко в бідонах. З часу окупації в Криму зазнали гонінь та переслідувань кримські татари, а на території рф досі є чимало політичних в’язнів з острову. Спочатку росія, як завжди, заперечувала свою присутність, але у березні 2019 року Аксьонов зізнався, що захопленням Криму керував особисто путін.
Барикади навколо Донецької обласної державної адміністрації та банери з антиукраїнськими та антизахідними гаслами, 15 квітня 2014
Війна в Україні почалася ще в 2014 році, а повномасштабна війна — в 2022 році. Російські загони вторглися у квітні 2014 року на територію українського Донбасу після захоплення рф Криму. До останнього росія не визнавала свою присутність на території України. З моменту початку війни на Донбасі загинуло 14 тисяч українців. Україна, як європейська держава, всі 8 років намагається врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом, але це вкрай важко зробити з сусідом, який розуміє тільки мову сили.
24 лютого зранку росія напала на Україну. Якщо ви досі вважаєте, що ця країна є для нас “братською” — перечитайте ще раз все вище написане. Роками росія знищувала українську культуру, її людей та інтелігенцію, роками відбілювала себе перед цивілізованим світом, та цього разу це не вийде.
Надто багато крові пролилося, щоб світ не побачив монстра у всій красі. Українці і росіяни ніколи не були “братнім” народом — з самого початку Московія боялася нас, боялася нашої свободи і наших людей. Скільки б концтаборів не побудувала б росія, скільки б не вбивала — Україна залишилась, бо наша нація непереможна і вільна.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
Яка кумедна маятня! )))