Військовий фельдшер, що пройшов шляхами Другої Світової від Волги до Берліну, людина контрастів і перфекціоніст, видатний композитор і першовідкривач жанрів у музиці, — розповідаємо про автора неофіційного гімну Києва, Ігоря Шамо.
Майбутній композитор народився у 1925 році, у Києві, в сім’ї завідувача аптеки і домогосподарки. У ніжному віці з ним трапилося декілька знакових і містичних подій, які відкрили завісу його долі. Першим словом хлопчика були не звичайні «мама-тато», а слово «пісня». Пізніше, у півторарічному віці, Ігорчик заспівав «Ямщик, не гони лошадей…», а через два роки у нього проявився хист до малювання.
Дилему, що постала перед батьками — куди віддавати талановитого сина, вирішила визначна подія. У 1935 році, коли Ігорю виповнилося 11 років, у столиці відкрилася перша в Україні спеціалізована музична школа імені Лисенка для обдарованих дітей. Його однокласниками були Володимир Шаїнський і Ян Френкель. Друзі мріяли про консерваторію, та все змінила війна.
Читайте також: Іван Марчук і музей його картин: живописець та почесний громадянин Києва
В евакуації 16-річний Ігор екстерном закінчив медичне училище і добровільно пішов воювати. Військовому фельдшеру Ігорю Шамо довелося побачити найстрашніший бік військового буття. Він пройшов від Волги до Берліну був поранений, та все ж, йому невимовно поталанило — він залишився живий.
Зі своїм єдиним на все життя коханням, майбутньою матір’ю його дітей — дружиною Людмилою, Ігор Шамо познайомився під звуки власного акордеону на військовому балу у Австрії, де після перемоги зустрілися два лейтенанти медслужби. Відень став містом народження їх шлюбу.
Навесні 1946-го року подружжя демобілізувалося і поселилося у 16-метровій кімнаті у Києві. Ігор поступив на композиторський факультет Київської консерваторії на клас композиції професора Бориса Лятошинського. Студент, бувший воїн і молодий батько отримував підвищену стипендію. Довгий час він не здогадувався що власні гроші до його студентської допомоги доплачував саме професор-вчитель.
Тим не менш, з грошима у молодій сім’ї було скрутно, тому Ігор підробляв, як міг — працював у самодіяльному театрі заводу «Арсенал», грав у ресторанах, на весіллях, робив музичне оформлення спектаклів. А писав вночі, у ванній, щоб не розбудити маленького сина. На третьому курсі консерваторії Шамо прийняли до Спілки композиторів України.
Згодом, родині дали трикімнатну квартиру в будинку композиторів на вулиці Софіївській. Тоді Ігор Шамо отримав власний кабінет. Там він творив музику, ліпив, малював, вирізав статуетки з дерева. А ще він зібрав велику колекцію шийних хустин і беретів.
У родини Шамо з’явилася «Волга» і у вихідні вони всією сім’єю їздили на дачу в Конче-Заспу. Ігор Наумович прекрасно знав місто і часто робив екскурсії Києвом для колег-композиторів із різних республік Союзу.
У 1958 році Ігор Шамо отримав особисте запрошення від Голови Союзу композиторів СРСР Тихона Хрєнникова переїхати до Москви. Не дивлячись на вмовляння Яна Френкеля, він відмовився і мешкав у Києві до кінця життя.
Ігор Наумович можна було назвати людиною контрастів. У житті — дуже ввічливий і, навіть сором’язливий. Він знав собі ціну, та до оточуючих звертався завжди м’яко і ніколи не підвищував голос. Полюбляв розповідати цікаві веселі історії, які з часом перетворювалися на анекдоти та легенди і «гуляли» мистецьким світом.
На один із творчих конкурсів Шамо відправив три свої твори під різними іменами, а у результаті з’ясувалося, що всі три перші призи присуджено йому.
Та, як професіонал, у роботі над своїми творами Шамо був дуже вимогливим — подейкують, що його боялися музиканти всіх оркестрів, з якими він працював.
Як композитора, Ігоря Шамо важко назвати авангардистом, у цьому плані він більш традиційний автор. Тим не менш, саме він створив жанр хорової фолк-опери. Мова про «Ятранські ігри», де композитор осягнув глибинні шари української народної творчості та відтворив у талановитому, цільному музично-театральному дійстві всю красу купальського обряду. Ця опера створює враження дійсно народного музикування.
Читайте також: Находился в родстве с крымским ханом, знал много языков: профессор Киевского университета Агатангел Крымский
У 1962 році Міністр культури УРСР Ростислав Бабійчук запропонував Ігорю Наумовичу написати гімн Києву. «Дедлайн», як сказали би сьогодні, був суворий —одна ніч. До роботи Шамо запросив соавтора, колегу і друга Дмитра Луценка. І «процес пішов». За цю ніч Шамо випалив дві пачки «Біломору», вони випили відро чаю з лимоном. І все вдалося. Музичну візитівку Києва, чудовий «Києве мій» було створено.
Пісні ж «Карпати, Карпати», «Пісня про щастя», «Ой, вербиченько», «Не шуми, калинонько», автором яких є композитор Ігор Шамо, називають народними. І це свідчить про головне — народне визнання.
Читайте також: Хованки по-київськи: незвичайні двори столиці
Коли композитору було 55, він переніс онкологічну операцію, але хвороба прогресувала і мучила ще цілий рік. «Живіть дружно!», — такими були заповітні слова Ігоря Наумовича, які він сказав своїй сім’ї за тиждень до смерті.
Шамо помер від раку шлунку у 1982 році, і був похований у Києві на Байковому меморіальному кладовищі. Останні твори композитора лишились недописаними.
На разі, ім’я композитора носить дитяча музична школа №7. На будинку №8 по вулиці Костьольній, де мешкав Ігор Наумович з родиною, встановлено меморіальну дошку. У 2014 році на екрани нашої країни вийшов фільм Юлії Лазаревської, «Ігор Шамо. Постлюдія». А у 2016 році бульвар Давидова на Русанівці було перейменовано на бульвар Ігоря Шамо.
Яна Рощій
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
Комментирование закрыто.