Влітку 1918 року в місті Київ відбулась чи не найбільша техногенна катастрофа за всю його історію. Наслідки були жахливими: близько 2-ох сотень померлих, тисячі поранених та стільки ж тих, хто втратили свої домівки. Не зважаючи на такі жахливі втрати, точної причини встановити не вдалося.
Назва Звіринець сягає своїм коріння ще в глибоку давнину, коли територія місцевості була вкрита густими лісами, багаті дичиною і звірами.
Колись ця місцевість вважалася елітним районом. До прикладу, першими спорудами біля Звіринця були заміські особняки князів, які полюбляли проводити тут дозвілля та використовували вільний час для полювань. Приміром, так званий Червоний двір з 1070 року був заміською резиденцією сина Ярослава Мудрого князя Всеволода Ярославича.
З часом про існування Звіринця почали забули. Пригадали лише тоді, коли містові почала загрожувала страшна небезпека – наполеонівські війська.
Напередодні французько-російської війни 1812 року, військовий міністр Росії Барклай-де-Толлі наказав укріпити кордони Російської імперії. Ретельно вивчивши дане питання, комісія воєнних інженерів проревізувала Київ і дійшла безутішних висновків: зі сторони Звіринця місто абсолютно не захищене і може бути завойоване військами противника. Так і виникла ідея будівництва Звіринецького укріплення. Цікаво, але зрештою Наполеон вирішив обійти Київ стороною.
Пізніше, Звіринецьке укріплення втратило своє оборонне значення, тому його вирішили скасували, а Звіринецьку фортецю перетворили на склад боєприпасів. Зрештою, саме цей вчинок і обернувся страшною трагедією для тисяч людей.
Читайте также: Операция «Факел»: история атомного взрыва под Харьковом
Але перед тим, як перейти до трагічних подій 6-го червня 1918 року, хотілося б сказати ще декілька слів про роль Миколи І в історії цієї місцевості. Саме за його наказом з середини XIX століття територія Звіринця була виведена з-під контролю київської влади, тому забудова цієї здійснювалася доволі хаотично: поруч з небезпечним об’єктом почали з’явилися приватні маєтки, гуртожитки, торгові заклади, школи.
Здавалося все б нічого, якби одного літнього дня в спокійному та тихому районі, на противагу галасливому Києву, театральна істина Антона Чехова не перетворилася на гірку правду життя. Не даремно він ствержував: «Якщо у першому акті на стіні висить рушниця, то в другому акті вона обов’язково повинна вистрілити». Так і трапилося…
6 червня 1918 року сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії міста. Близько 10-ої години ранку почали зривалися і підніматися в небо освітлювальні ракети. За першим вибухом слідували наступні, які були все більш могутні та руйнівні. Всього їх було 15.
Місто охопила паніка. Небезпеку кожен оцінював по-своєму – хтось вирішив, що місто обстрілюють більшовики і почав ховатися в підвалах, хтось, в пошуках порятунку, почав хаотично вибігати на вулицю. На жаль, всіх їх чекала одна участь: одні задихнулися в погребах, інших вбило уламками. Задушливий дим та вогонь не пошкодував нікого і ніщо.
Читайте также: Помог дождь: почему так долго не могли потушить пожары в Чернобыльской зоне
Київ теж трусило. У згадках пишуть, що вибухова хвиля дісталася навіть Університету імені Святого Володимира (Червоний корпус КНУ імені Т.Г. Шевченка), і там нібито повибивало шибки та двері. Окрім цього, постраждали будівлі на Хрещатику, Миколаївській, Інститутській та інших вулицях. Два снаряди залетіли у двір Олександрівської лікарні, уламки падали на Бесарабський ринок.
Дмитро Донцов, директор Українського телеграфного агентства, у щоденнику за 6 червня занотував:
«Склад з амуніцєю вилетів у повітря (… на Звіринці). Було 15 сильних детонацій. Шиби в бюрі з вікон, що виходили на Хрещатик, всі вилетіли. Мене і секретарів мало не збило з ніг, коли ми, підбігши до вікон, глянули вділ на вулицю, усіяну товченим шклом. Тут і там лежали, мабуть, збиті з ніг повітрям люди. Всі з бюра кинулися на діл до сутеренів, де й просиділи півгодини. В ушах лящало від лоскоту, з деякими панями була гістерика».
Загалом під час Звіринецьких вибухів загинуло близько 2-ох сотень осіб, тисячу госпіталізували у важкому стані, кількість легко поранених встановити не вдалося. Домівку втратили близько 10 тисяч чоловік. Загальні збитки становили сотні мільйонів карбованців.
Після трагедії був створений комітет для збору коштів на користь жертв. Туди увійшли більшість громадських організацій Києва. Окрім цього, тодішній гетьман Павло Скоропадський видав наказ, щоб уряд виділив 500 тисяч карбованців для надання першої допомоги потерпілим. На користь постраждалих свій одноденний заробіток перерахували чиновники, робітники заводів та торгових підприємств.
В Інструкторській школі старшин і на території сучасного стадіону «Олімпійський» були розгорнуті тимчасові притулки та пункти харчування — видавали хліб, гарячу страву, консерви. Більше того, такі ж місця відкрили на Печерському базарі, у Видубицькому монастирі, Печерській лаврі, Контрактовому будинку.
Кінооператори, які зуміли зняти вибухи показували їх в кінотеатрах, а весь виторг від продажу квитків так само передали на допомогу жертвам трагедії.
Читайте также: Как горит Одесса: огненные хроники
Розслідувати ці події взялося відразу чотири структури: німецьке командування, українська військова влада, прокуратура та міліція.
За офіційною версією відбулось самозаймання ракет, а далі за ланцюговою реакцією підірвалися всі інші снаряди. Однак, були і інші версії причини трагедії на Звіринці. Поговорювали, що то була диверсія більшовиків. Вони були дуже зацікавлені, аби дестабілізувати ситуацію в Києві та вибити звідти німців і гетьманську владу. Сам гетьман Скоропадський у своїх спогадах писав, що незважаючи на серйозні зусилля слідчих, остаточну причину трагедії влада встановити не змогла.
Цікавий факт: звіринецький вибух залишив свій слід не тільки в історії, а й у літературі – у своєму романі «Біла гвардія» про нього згадав киянин Михайло Булгаков.
Руслана Сторожук
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] що одного разу з якоїсь причини на арсеналі стався вибух. Внаслідок вибуху арсеналу від казарми залишилася […]