Реалії пенсії в Україні невтішні — самотність, бідність та хвороби. Багато людей зачиняються в собі, впадають в депресію, не можуть перелаштуватись на новий етап свого життя. Багато пенсіонерів дуже довірливі та не можуть постояти за себе. Для когось таке життя вимушене в силу життєвих обставин або стану здоров’я, а хтось добровільно заганяє себе в рамки власного віку і не хоче нічого змінювати. Однак не всі такі, дехто обирає шлях безбар’єрного навчання та безперервного саморозвитку, як студенти університету для людей похилого віку.
У багатьох країнах світу вийшовши на пенсію люди починають подорожувати або відкривають свої невеликі компанії, займаються спортом, ходять на гуртки і тому подібне, саме тому, що в них з’являється багато вільного часу, але в Україні вийшовши на пенсію багато людей просто зачиняються вдома або переїжджають на дачу доглядати за городиною або садом, якщо є така можливість.
Причин усамітнення людей похилого віку в Україні є безліч, основні з них — бідність або хвороби.
В Україні світова практика повноцінного життя на пенсії не поширена, і багато людей роблять такий вибір свідомо, частково через менталітет. У людей похилого віку в голові ще є бар’єр родом з Радянського Союзу — “А що подумають люди?”, адже людський вік має певні етапи, і це соромно яскраво вдягатись, або робити макіяж, або, наприклад, піти в університет після 60 років. Але Київ має безліч безкоштовних активностей, і університетське життя 60+ більше ніж можливе.
Цей термін з’явився у Франції (Тулуза) в 1973 році, коли професор П’єр Веллас створив основоположну модель та перший у світі навчальний заклад для людей похилого віку (зазвичай, 55+).
Практика навчання людей похилого віку досить поширена у світі, в таких країнах як: Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, Китай та ін.
Є дві розповсюджені моделі такого університету: французька та англійська.
Французька передбачає створення таких закладів при звичайних університетах. В такому випадку студенти похилого віку мають доступ до університетських бібліотек, обладнання, а також можливість навчатись в університетських професорів.
При французькій моделі навчання університетська програма адаптується для людей похилого віку, сконцентровуючись на проблемах, які актуальні для їх вікової групи населення, а викладачі працюють або на благодійній основі, або студенти сплачують номінальну суму навчання. Зазвичай, такі університети концентруються у великих містах.
В Україні університети третього віку (так же їх називають) працюють на французькій моделі, а викладачі — на доброчинній основі. Всі можливі витрати на навчання фінансуються благодійними фондами.
Британська модель університету третього віку схожа на групи самодопомоги, коли люди самостійно гуртуються та обмінюються досвідом. Вони збираються по черзі в будинках один одного і, коли як, виступають або в ролі учнів, або вчителів, при цьому кожен учасник групи вносить обов’язковий членський внесок.
Групи британської моделі університету самі обирають собі заняття, теми та ступінь своєї залученості. Зазвичай, це місцеві гуртки, але кількість учасників може суттєво варіюватись від кількох десятків до кількох сотень.
На сьогоднішній день існує міжнародна спілка, якою керує син П’єра Велласа Франсуа Веллас. Вона об’єднує всі представництва університету на всіх континентах планети. Серед країн-учасників є і Україна.
У нас практика безперервного та безбар’єрного навчання, розвитку та самореалізації не поширена, хоча знайти такий заклад не складно, до того ж навчання абсолютно безкоштовне та не має верхньої межі, тобто може тривати роками.
Університети третього віку пропонують досить розгалужену на гнучку програму, яку, зазвичай, можна сформувати самостійно із того, що пропонують, але багато таких закладів реагують на запити. Наприклад, якщо формується запит із достатньої кількості людей (в кожному закладі своя кількість) на вивчення китайської мови, то адміністрація шукає викладача, і починається навчання.
Зазвичай, найпопулярнішими запитами людей похилого віку є опанування інформаційних технологій та вивчення іноземних мов, найчастіше це англійська, але список інтересів набагато довший, наприклад, підприємництво та фінансова грамотність; психологія, література, культурологія; право і т.д.
Такі університети створюються для того, щоб люди, вийшовши на пенсію, мали можливість продовжувати жити повноцінним життям. Могли подорожувати, якщо не закордон, то хоча б місцево, відкривати власну справу, знаходити собі нових друзів або нове кохання.
Як і будь-які інші студенти вони беруть участь у культурно-масових заходах від університету, таких як: посвяти, концерти, походи в театри та кіно, відвідування майстер-класів з кулінарії або танців, екскурсії або подорожі Україною.
Читайте також: Учись, студент: топ-7 популярных вузов Киева
Такі університети дають не лише теоретичні знання, але і практичні навички, наприклад, чим старше стає людина, тим складніше їй знайти роботу.
Вийшовши на пенсію далеко не всім до вподоби чотири стіни і стеля, або ж пенсійних виплат не вистачає на комфортний рівень життя, і тоді доводиться шукати хоча б підробіток. Але як? В таких закладах людям допомагають розібратись, які можуть бути переваги в людини старшого віку перед молодшими, або докорінно змінити професію. Допомагають знайти відповідь на питання: “Як можна почати життя з нуля, коли тобі за 60?”.
Навчаючись в університеті та спілкуючись між собою, люди похилого віку починають наганяти знання про новітні технології та трендові напрямки у сучасному світі. Наприклад, зараз дуже поширена кампанія боротьби проти ейджизму, тобто дискримінації за віком.
Долучившись до проекту дев’ятеро студенток університету третього віку “Протон”, що працює у Києві, Харкові, Львові, Одесі та Дніпрі (та планує розширюватись) вирішили піти на кардинальний крок. Вони першими в Україні знялись у фотосесії повністю оголеними в рамках кампанії проти ейджизму.
Куптій Дарина
[…] […]