Ми зустрілися з українською моделлю й обговорили підводне каміння професії, а також чому моделлю може стати не кожна.
Валерії Яку 24 роки й вже два роки вона працює моделлю. Більш того, Валерія не планує йти з професії. Чому героїня обрала саме цей шлях? Читайте у «Моєму Києві».
Фото: Т.Шарапова
— Розкажіть, як ви прийшли до модельного бізнесу?
Як пришла? Абсолютно випадково. Я ніколи не думала про моделінг. Я не була худою, у мене не було модельних параметрів. Єдине, що у мене було – зріст.
Я зустрічалася з хлопцем, який навчався в фотошколі, і у нього були різні проекти. Їм кожного тижня давали якусь тему й ми часто з ним щось знімали. Я зрозуміла, що мені подобається фотографуватися й що це достатньо цікаво. І ось, одного разу, до нас прийшла фотограф Олена Несторова, яка проводила майстер-клас. Я з нею познайомилася й вона мене втягнула у світ моди.
Спочатку, коли мені подзвонив мій найперший скаут, я не особливо в це повірила. Я тоді подумала: «Ну, прийду, подивлюся». І так якось закрутилося.
— Ви ніколи не шкодували, що працюєте моделлю?
Ні. Не буду приховувати, модельний світ досить жорстокий. Але й дуже захоплюючий.
— Який кастинг був найбільш неочікуваним і не призвів до бажаного?
Якось я була у Бангкоку й мені там взагалі не сподобалося. Там на всі кастинги доводилося добиратися на байку. Тоді ще не було маскового режиму, але ти сидиш у шарфі, у тебе все замотано, а поки ти доїдеш до кастингу, то у тебе вже все обличчя у пилюці. А я не люблю пил.
І ось, якось написав мені букер зранку, що у мене кастинг на каталог.
Є багато кастингів, коли клієнт бачив і хоче саме тебе на зйомку. Ти приходиш і одразу знаєш, що буде далі. А є такі кастинги, куди відправляють всіх і ти можеш півдня просто просидіти в машині. І я так само півдня сиділа, чекала своєї черги, а вийшло, що це ніякий не каталог, а взагалі кастинг на весілля, де моделям потрібно було бути в якості хостес.
Така робота мені абсолютно не підходить, бо це геть не те, чим я хочу займатися. Нас тоді навіть не погодували. Ми просто ходили з підносами й нам ще казали ходити гарною ходою, говорити з усіма гостями. Нам просто треба було задовбувати гостей весь вечір.
В Бангкоку я побула недовго – всього два тижні. Але якось мені там не зовсім пощастило.
Читайте також: «Несколько раз я делала бургеры немытыми руками после грязной тряпки»: интервью с работницей Киевского фастфуда
Фото: Анатолій Івашин
— Які зараз модельні тренди? Хто має більше шансів пройти кастинг?
Це залежить від замовника та від виду роботи. Наприклад, якщо якась портретна зйомка або реклама косметики, то на такі проекти завжди беруть комерційну зовнішність: приємна дівчинка, довге волосся, бажано каштанове, трошки смуглява шкіра.
Якщо це якась подіумна робота, то тоді беруть стронг фейс. У мене стрейндж типаж, тобто мене часто беруть на якісь журнали або можуть взяти на каталоги. Тож, все залежить від виду роботи.
Іноді буває, що ти приходиш на журнальну зйомку і хтось від тебе хоче максимального андеграунда: якогось лизуна на голову натягнути, пузирів напустити – оце моя ідеальна робота, бо мій типаж підходить саме під неї.
Тобто, замовник диктує правила. Головне — вміти працювати зі своєю фактурою, знати, де її беруть й туди направлятися.
Раніше, коли я тільки починала, в моді була нездорова худоба, ледь не анорексія. От ти маєш бути дуже худий і якщо якийсь зайвий сантиметр, то тебе починають гнобити. Хоча, це теж залежить від людей.
Знов-таки, якщо у тебе хороший букер, то він тебе одразу відправляє на такі кастинги, де в тебе є шанс, а не де ти просто просидиш годину-дві-три-десять, а замовнику потрібна дівчинка з іншим типажем.
— Яка зйомка була найскладнішою?
Це була зйомка для українського бренду корсетів, коли мене відвезли на недобудову. Перед цим ми все обговорили: що я працюю в лінзах, бо без них я взагалі нічого не бачу, але ніяких лінз мені не дали.
Мені дали туфлі на високій шпильці й дуже незручний костюм, мою талію затягнули до 47 сантиметрів, при тому, що вона й так 56. В цьому корсеті було дуже важко дихати, переміщатися, плюс шпилька, плюс нічого не бачу. Я думала, що я там шию зверну.
І знов-таки, все залежить від клієнтів. Бувають такі, що просто сонечки: і погодують, і ще щось зі зйомки подарують. І от ти знімаєшся години три, а здається, що 5 хвилин. А бувають такі, що ти прийшов, на вулиці листопад, а тобі дали якусь нічну сорочку й кажуть: «Лізь у басейн». Вода льодяна і тебе в цьому всьому знімають. Така робота у мене теж була.
Коли ти кажеш, що ти чогось не можеш, то кому до цього яка справа? Ти ж сам обрав таку професію. Є люди, які більш адекватні. А є такі, для яких ти одразу погана модель.
Буває така робота, що ти маєш бути і моделлю, і скалолазом, і ким завгодно. Такі зйомки цікаві, з однієї сторони, а з іншої – вони потребують великої фізичної підготовки. І ти морально маєш бути до цього готовий, бо вони дуже тебе виснажують.
Фото: Алан В
— Які незручності трапляються під час роботи?
Особисто у мене це одяг і взуття. Але мені здається, що так у кожної моделі. У мене дуже маленький розмір ноги — 36. Зазвичай, всі звикли, що модель – дівчина з ногою 41 розміру, і мені завжди приносять величезне взуття. В ньому не те, що працювати, в ньому незручно стояти, ходити – нічого.
Якось у мене була робота, коли мені принесли взуття на три розміри менше. Мабуть подумали: «Ну раз маленька ніжка, то ми краще пофотографуємо колекцію дитячого взуття». І відзняти 20 пар 33 розміру… У мене тоді все було в мозолях і синцях.
Дуже часто буває, що на зйомку приходить візажист, який не дуже компетентний. Тебе просто починають фарбувати брудними кистями. От перед тобою когось фарбували й одразу тебе. Цю кисточку не навіть витерли. Але мені зараз здається, що це якісь легкі життєві неприємності.
Буває ще дуже часто, що складно дібратися. От на моєму попередньому телефоні відмовлялися працювати гугл-карти. Найчастіше всі модельні агентства або знімальні майданчики знаходяться в таких районах, де здається, що досі 90ті. І от ти знайшов дім, обійшов його повністю, але ти не знаєш де знайти свою студію. Ти дзвониш, а тебе не можуть зустріти. Або ти їдеш на один кастинг, а тобі дзвонять і кажуть, що в тебе зараз зовсім інша робота.
На початку, коли у мене не було модельних параметрів, було дуже складно їх досягти. Та і завжди тримати себе в формі достатньо важко.
Мені здається, в будь-якій роботі є якісь такі штуки. Я думаю, коли ти любиш свою роботу, то не дуже звертаєш увагу на незручності.
Читайте також: Тяжелая жизнь в столице: Анна Ахматова и Киев
Фото: Олена Несторова
— Чи багато трапляється неадекватів?
Були різні випадки на кастингах, коли дуже багато людей і в чергах починається якесь місиво. Дівчата починають між собою сваритися, комусь стає погано, когось нудить… Але це не прямо щоразу. Просто кастинги достатньо втомлюють. Ти приходиш, маєш там вистояти, а тобі просто кажуть: «Ок. Наступний!».
— Хто точно не може стати моделлю?
Найчастіше точно не може бути моделлю дівчинка зі зростом нижче 170 см, з плаваючими параметрами. Так як модель — це по суті висока й худа дівчина. Ще, якщо у тебе серйозні проблеми зі шкірою, то тебе не візьмуть. Бо один-два рази підфарбують, але постійно це робити не будуть.
В цілому, якщо є серйозне бажання, то кожна людина може спробувати. Але якщо дівчині відмовило одне агентство, десять, двадцять, тридцять, то вже явно зрозуміло, що це не для неї.
— Дайте топ-5 порад початківцям у модельному бізнесі.
Найперше – чітко побачити себе в дзеркалі. Чи можеш ти бути моделлю, чи ні? Я помітила, що нам з дитинства в голову встромляють якісь неправильні поняття щодо цієї професії. От мені наприклад часто в дитинстві казали: ти така гарна, ніби модель. Але я була якась дуже обізнана й завжди питала: «А чому я не гарна, як лікар?».
Багато дівчат думають, що якщо їх не взяли в моделі, то вони не гарні. А модель і гарна дівчина – це не одне й те саме. І перше, що потрібно зрозуміти: чи вмієш ти працювати саме зі своїм типажем. Ще, дуже важливо зробити хороші снепи.
Друге – ні з ким себе не порівнювати. Тому, що коли ти починаєш порівнювати себе з іншими, ти втоптуєш у бруд все те, що є в тобі, й принижуєш всі свої здобутки. Потрібно концентруватися лише на собі.
Третє – не вдаватися в фанатизм. В жодному разі не треба доводити себе до точки неповернення. Дуже багато дівчат страждають на анорексію або на порушення харчової поведінки. Слід пам’ятати, що не всі дівчата створені для Мілану, але це не означає, що для них нема роботи. Просто є агентства, які не спроможні розкрити потенціал тієї чи іншої дівчини.
Четверте – знайти саме своє агентство. Буває, що ти знайшов агентство й тебе починають гнобити. У тебе нема ніякої роботи, тобі починають нав’язувати комплекси. Але це залежить не від тебе, а від агентства. Якщо тебе щось не влаштовує, ти вже схуд до кості, тебе перенавантажують – потрібно якось розривати все це.
Слід також пам’ятати, що агентства дуже часто здирають гроші з наївних дівчат. Часто буває, що кличуть на співбесіду й пропонують пройти курси в їхній модельній школі. Потрібно одразу відмовлятися, бо це означає, що агентство в вас не зацікавлене й роботи для вас у них нема. Якщо в вас зацікавлені, то ви одразу підписуєте контракт.
І останнє – не заганятися й завжди залишатися людиною. Я знаю, буває багато таких випадків, коли одні дівчата крадуть у інших фотки чи реквізит. Ще, я пам’ятаю, як одна моя подруга дуже хотіла в Гуанчжоу й її вже навіть обрали. Але прийшла інша модель, щось наговорила й її просто не взяли.
Тож потрібно завжди залишатися людиною. Зрештою, моделінг далеко не для кожного з нас.
Тетяна Шарапова
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]
[…] […]