Київська королева Франції: топ-8 міфів про Анну Ярославну

Її ім’я добре відоме не тільки в Україні, а й загалом в Європі. Будучи дочкою великого князя Київської Русі Ярослава Мудрого та дружиною французького короля Генріха І, вона зіграла помітну роль в Франції, а її нащадки в майбутньому правили в країнах Європи та належали до відомих аристократичних родів.

Хоча від її народження минуло вже понад 10 століть, проте її постать ще й досі продовжує обростати чималою кількістю легенд та міфів, а за її етнічну приналежність продовжують боротися країни-нащадки Київської Русі. Давайте остаточно позбудемося «штампів» стосовно руської княжної та спростуємо найпоширеніші міфи щодо неї.

Міф 1. «Анна Ярославна – російська княжна»

Під час одного з візитів до Парижу, президент Росії Володимир Путін назвав шлюб доньки київського князя Анни Ярославни з королем Франції фактичним початком російсько-французьких відносин і, таким чином, російський президент ввів в оману майже весь світ назвавши Анну Ярославну російською державною діячкою.

Спростування міфу: у Середньовічній Європі не існувало поняття національності. Її батьком був великий князь київський Ярослав Мудрий, а матір’ю — дочка шведського короля Інгігерда. Ні вона сама, ні її батько Ярослав ніколи не вважали себе ні росіянами, ні українцями, ні білорусами, ні шведами. Вони вважали себе «руськими» — тобто, християнами. Поняття нації в XI-XII ст. не існувало. Анна Ярославна вважала себе руською, християнкою і киянкою — ось такі у неї були маркери ідентичності.

Вона вважала себе Анною Київською і тому дуже б здивувалася якби її назвали росіянкою чи українкою, тому що ні України, ні Росії, ні Московії тоді ще не було. Безперечно, Русь — це держава, осередком якої була руська земля, осередком якої був Київ протягом 400 років. Відповідно, на спадщину Анни Ярославни ми можемо претендувати набагато більше, ніж ті території, які Руссю назвуть через 300 років, а Росією — ще пізніше».

Міф 2. Анна Ярославна одружилася з вже пристарілим Генріхом І

Це неправдиве твердження. Якщо шлюб між ними відбувся в 1049 р., то Генріху І було лише 40-41 рік. Якщо ж вони одружилися в 1051 р., то нареченому було би, відповідно, на два роки більше.

Міф 3. Анна привезла до Франції євангеліє, на якому відтоді присягали всі королі, так зване Реймське євангеліє

Досить поширеною є теза про те, що священний коштовний манускрипт, писаний слов’янськими буквами, так зване «Реймське євангеліє», на якому присягали французькі королі, був привезений до цієї країни саме Анною Ярославною у якості посагу посеред інших коштовностей.

Дочка заможного руського правителя, що їхала в далеку країну з дорогими подарунками, могла везти подібну книгу. Однак, на жаль, є підстави сумніватися в тому, що «Реймське євангеліє» потрапило до Франції у середині ХІ ст. і завдяки Анні.

Існує гупотеза, що насправді, цей старовинний манускрипт постійно знаходиться на території Франції лише з середини ХVІ ст. Відомо лише те, що він був переданий імператором Священної Римської імперії Карлом ІV в середині ХІV ст. Емауському монастирю в Празі, потім був вивезений гуситами до Константинополя, а вже звідти через Італію потрапив до Франції. Присягати на ньому могли королі лише з кінця ХVІ ст. Отож, приналежність євангелія Анні цілком можлива, але дискусійна.

Міф 4. Віросповідання Анни Київської

Анна Ярославна

До Франції Анна Ярославна прибула за кілька років до офіційного розколу християнства 1054 року на православ’я і католицизм. Як королева держави, що прийняла західну церкву, вона мусила обернутись з православ’я у католицизм.

1054 роком фіксується офіційне визнання існування двох обрядів християнського віровчення, першопричиною якого була суперечка між константинопольським патріархом Фотієм та папством за верховенство у християнському світі, що ніяким чином не позначилось на мирянах.

Аж до падіння Візантійської імперії 1453 року православ’я і католицизм вважались двома обрядами єдиного тіла християнської церкви. І лише у XV ст. сформувався обряд переходу із однієї з них в іншу.

Побожність Анни відзначалася всіма західноєвропейськими сучасниками, зокрема, й духовними особами. Саме вона сприяла розвитку релігійних установ, брала участь у заснуванні церков і монастирів у Франції, зокрема, церкви святого Вінсента, де її щорічно поминають 5 вересня. Якби вона дотримувалася іншої релігійної обрядності, це могло б бути витлумачене як відступ від істинної віри й навіть як єресь.

Міф 5. Анна вважала Францію варварською країною

Анна надсилала листа своєму батькові до Києва, де зверталася до нього «разлюбезный мой тятенька» та описувала тодішню Францію подібним чином: «До якої варварської країни ти мене відправив. Тут житла похмурі, церкви потворні, а нрави жахливі».

Джерельні відомості про існування такого листа відсутні, тай він не відповідає ані реаліям ХІ-го століття, ані стилеві написання. Навряд чи в ХІ столітті княжна зверталася подібним чином до Ярослава Мудрого.

До того ж називати себе Анною Ярославною Рюрикович вона також не могла, бо це традиції вже ХІХ -го століття – прізвище і по-батькові на «-вич». Таким чином, можна зробити висновок, що лист підробка, а зважаючи на те, що його «віднайшли» у ХІХ-му столітті, і найактивніше просуває Росія, – стає очевидним, що інформаційна війна розпочалася ще кілька століть тому.

Міф 6. Наявність у королеви власного герба

Твердження про те, що у Анни Ярославни був так званий герб може належати лише до уявно-мнимих, бо в ХІ-му столітті гербів ще взагалі не існувало.

Хоча цей міф уже давно аргументовано відкинутий, ще досі довкола породжуються нові спекуляції. Вочевидь, бажання вірити, що в Анни був власний герб лишається жагучішим від бажання знати правду.

Міф 7. Французи завжди дуже любили й шанували королеву Анну

Це твердження є трішки перебільшеними, особливо тоді, коли Анна Ярославна вдруге одружилася. Та й думка про те, що княжна Анна під час правління чоловіка, а потім сина була провідним політиком теж є великим перебільшенням.

Звичайно, вона була активнішою за інших жінок, але не найяскравішою політичною постаттю того часу. Експерти зауважують, що шлюб на тодішній час був дієвим способом отримати надійних союзників.

«Дійсно, Анна відігравала роль у політичному житті насамперед через те, що жінки на той час взагалі були не зацікавлені в політиці, а Анна проявляла себе в цій царині. І тому її сучасників це дійсно дивувало, вони відзначали її певну активність у цьому. Це і заснування монастирів, і пожертви, і листування з відомими людьми того часу, наприклад, папою Римським. Тому її сучасники були схильні до того, щоб усе-таки перебільшити її значення і показати її як політичну особистість Європи того часу».

А після другого шлюбу вона зовсім втратила той авторитет, яким раніше користувалася. Дослідники пишуть, що другий шлюб “зневажив її”. Про Анну досить швидко забули. Згодом їй присвячували лише кілька рядків в історичних нарисах про середньовіччя, зважаючи на екзотичність її фігури у французькій історії.

Міф 8. Анна була регентом при Філіпі І після смерті чоловіка

Твердження є частково правдивим. Хоча офіційно визнаним регентом був граф Балдуїн Фландрський, але авторитет Анни був дуже високий і вона здійснювала безпосередній вплив на сина та французьку політику.

Проте після одруження з Раулем де Крепі в 1061/1063 рр. повага до неї була підірвана, вона майже весь час проводила в замку другого чоловіка, вплив її на сина став обмеженим, згадки про неї майже зникають з державних документів.

Руслана Сторожук