Туристичний гід по Києву: Кирилівська церква

Є в Києві церква, яка пережила багато кривавих подій і при цьому збереглася практично в своєму первозданному вигляді. Її розорювали Орди Батия та литовське військо Радзивіла, спотворювали за часів Катерини Другої та більшовиків, нищили пожежі.

Церкву відновлювали за гетьманства Мазепи, а після реставрації під керівництвом видатного архітектора Івана-Григоровича Барського вона стала зразком барокового стилю. Це Кирилівська церква, одна з найдавніших церков Києва. Збудована у 12-му столітті, вона донині щодня милує красою сотні тисяч киян.

Легенда Кирилівської церкви

Кирилівська церква

За легендою, у печері під кирилівським пагорбом жив розбійник Змій-Горинич. Одного разу, він викрав доньку київського князя, а врятувати її прийшов богатир Кирило Кожум’яка. Він дістав негідника з-під землі, здолав його та звільнив князівну. Згодом тут постала Кирилівська Церква.

І хоча церкву назвали на честь Святого Кирила, для киян вона на століття стала символом перемоги легендарного богатиря над злом.

Цікаві знахідки підземних печер

За 9 століть церва збереглась майже в первозданному вигляді, її лише частково реставрували. Одним з меценатів був Іван Мазепа. Подейкують, гетьман не тільки вклав гроші у храм, а й заховав у печерах під його фундаментом скарб.

Ця легенда породила жвавий інтерес публіки, печери були розчищені, але скарбу так і не знайшли. Естафету дослідження підземель у місцевих жителів взяли вчені-археологи, вони-то і з’ясували, що самі печери старіші за місце, в якому вони знаходяться — їх викопали близько 4000 років тому.

В результаті розкопок виявилося, що в період пізнього палеоліту в цих залах жили первісні люди. Тут же були знайдені останки мамонтів, носорогів, печерних левів і ведмедів. Досі невідомо, чи знали будівельники церкви про існування підземелля чи ні. Одні вчені зауважують, що навряд чи таке масштабне спорудження не стали б зводити над порожнинами. Інші стверджують, що стародавні зали печер спочатку служили підземними келіями. Утім, печери під церквою давно замурували. Досі невідомо настільки вони розгалужені. Можливо, навіть більше ніж Печерські.

Унікальні фрески

Кирилівська церква

Та є в Кирилівській церкві скарби, які можна побачити на власні очі. Унікальні фрески від 12-го до 19-го століть, які являють собою цінні художні твори періоду Древньої Русі. Фрески 12 століття, які покривають стіни храму, займають площу в 750 квадратних метрів. Всі вони об’єднані єдиним композиційним задумом. Підписи до фресок написані слов’янською мовою. Це свідчить про те, що розписували храм російські, а не грецькі художники (як наприклад, в Софії Київській).

Одну з фресок Кирилівської церкви — «Ангел, який звиває небо», вважають чи не найкращим зразком монументального живопису всього періоду Княжої доби.

За художньою цінністю з фресками 12 століття в Кирилівській церкві можна порівняти стінопис, виконаний Михайлом Врубелем. Серед найбільш вражаючих творів художника — багатофігурна композиція «Зішестя Святого Духа», а також «Архангел Гавриїл», «Космос», «Мойсей», «Надгробний плач». Величезну цінність має мармуровий іконостас, ікони якого виконав Врубель на цинкових дошках під час творчої поїздки в Італію.

Історія Кирилівської церкви

Кирилівська церква

Дата споруди Кирилівського монастиря в Дорогожичах у Києві точно невідома, але історики згодні з тим, що він був побудований між 1140 і 1146 роками князем Чернігівським Всеволодом (Кирилом) Ольговичем, одним з Великих князів Київської Русі, який правив Києвом з 1139 по 1146 рр. та його дружиною Марією Мстиславівною. Цей храм став родинною усипальницею Ольговичів. Поруч з церквою згодом з’явилися монастирські будівлі: трапезна, братські келії та келії ігумена. Навколо монастиря побудували дерев’яні стіни і башти.

Дорогожичі — околиця стародавнього Києва. Тут сходилися головні, стратегічно важливі дороги, що ведуть до міста. Той, хто володів Дорогожичами, міг контролювати всі зовнішні зв’язки стольного граду. Можливо, це одна з причин, якак пояснює назву місцевості: «Дорогожичі» — «дороги життя», життєво важливе для міста місце. Саме воно не раз ставало полем битви за право володіти Києвом.

Як і багато інших давньоруських храмів, Кирилівський собор спочатку був однокупольним. Можливо, завдяки віддаленості від центру стародавнього Києва, він мало постраждав від навали орди Батия, хоча був розграбований і частково пошкоджений. Під час монгольської навали у 1240 році металева структура даху була демонтована для виробництва зброї. Церква залишалася без даху понад 300 років, аж до кінця XVI століття, коли князь Василь-Костянтин Острозький вирішив відновити монастир. Саме в цей час зовнішня стіна була відремонтована і купола були додані, щоб надати будівлі вигляд, який ми знаємо сьогодні.

В кінці XVIII століття місто зіткнулося з епідемією чуми, і, оскільки монастир знаходився за межами Києва, імперська влада попросила їх прихистити прокажених. Під приводом відмови монастиря і звинувачення духовенства в тому, що монастир займався більше земними справами, ніж релігією, Катерина II закрила монастир в 1786 році і реквізувала свої будівлі, щоб перетворити їх в лікарню. А ще Катерині II дуже не подобалися козацькі портрети на стінах церкви, з віршами на славу війська запорізького. Живопис Катерина наказала забілити. У монастирських будівлях була розміщена лікарня для душевнохворих. На території побудували нові лікарняні корпуси для «буйних». А в Кирилівській церкві служили тільки панахиди. Поруч з монастирем і зараз знаходиться міська лікарня.

У 1929 році, завдяки своєму культурному значенню, церква була перетворена в музей збереження культури, і це врятувало її від руйнування радянською владою. Однак Дзвіниця, з тильного боку храму все ж була зруйнована.

Читайте також: Туристический гид по Киеву: крепость Косой капонир

Кирилівська церква є пам’яткою світового значення. Сьогодні вона є музеєм — частиною заповідника Софія Київська. З огляду на те, що вона віддалена від центральної частини міста її не можна назвати відвідуваним туристичним об’єктом. Проте Кирилівська церква представляє величезний інтерес для любителів давньої архітектури, а особливо — для шанувальників церковного живопису.

Руслана Сторожук