Киев всегда притягивал творческих личностей. Живописные берега Днепра, старинные особняки, храмы и соборы вдохновляли писателей и поэтов. Многие известные поэты родились или жили какое-то время в Киеве. Среди них: Анна Ахматова, Николай Гумилев, Василь Стус. Предлагаем подборку 15 стихотворений про наш любимый город, авторами которых являются известные поэты.
Как по улицам Киева-Вия
Ищет мужа не знаю чья жинка,
И на щеки ее восковые
Ни одна не скатилась слезинка.
Не гадают цыганочки кралям,
Не играют в Купеческом скрипки,
На Крещатике лошади пали,
Пахнут смертью господские Липки.
Уходили с последним трамваем
Прямо за город красноармейцы,
И шинель прокричала сырая:
— Мы вернемся еще — разумейте…
Древний город словно вымер,
Странен мой приезд.
Над рекой своей Владимир
Поднял черный крест.
Липы шумные и вязы
По садам темны,
Звезд иглистые алмазы
К богу взнесены.
Путь мой жертвенный и славный
Здесь окончу я,
Но со мной лишь ты, мне равный,
Да любовь моя.
Читайте также: 20 хостелов Киева: где остановиться туристу
Четыре дня мы шли опустошённой степью.
И вот открылось нам раздолие Днепра,
Где с ним сливается Десна, его сестра…
Кто не дивится там его великолепью!
Но было нам в тот день не до земных красот!
Спешили в Киев мы — разграбленный, пустынный,
Чтоб лобызать хоть прах от церкви Десятинной,
Чтоб плакать на камнях от Золотых ворот!
Всю ночь бродили мы, отчаяньем объяты,
Среди развалин тех, рыдая о былом;
Мы утром все в слезах пошли своим путём…
Ещё спустя три дня открылись нам Карпаты.
Киев, ты весь – поцелуй на морозе взасос.
Эти стигматы любовников, этот февраль-альбинос
Можно увидеть и в лупу, и через бинокль,
Чтобы издать, наконец, торжествующий вопль –
Вопль неприличный, насколько хватает нутра:
Вся эта оптика пройдена нами, ура!
Розовым глазкам и беленькой шёрстке зимы
Пусть присягают другие, но только не мы.
Кавель, где брат твой сиамский, чью жертву охотно берут?
Агасферический опыт ртутно катается тут.
Город мне был, а не голос, и тот изнутри головы
Белой Медузы. Смотрите скорее, волхвы.
Калейдо-, микро- и телескопическим вдрызг
Был мне и тем остается. Скорей отделись
От искажающей линзы. Твой спутник дорос
До поцелуя на крепком морозе взасос.
Лапы елок,
лапки,
лапушки…
Все в снегу,
а теплые какие!
Будто в гости
к старой,
старой бабушке
я
вчера
приехал в Киев.
Вот стою
на горке
на Владимирской.
Ширь во-всю —
не вымчать и перу!
Так
когда-то,
рассиявшись в выморозки,
Киевскую
Русь
оглядывал Перун.
А потом —
когда
и кто,
не помню толком,
только знаю,
что сюда вот
по́ льду,
да и по воде,
в порогах,
волоком —
шли
с дарами
к Диру и Аскольду.
Дальше
било солнце
куполам в литавры.
— На колени, Русь!
Согнись и стой. —
До сегодня
нас
Владимир гонит в лавры.
Плеть креста
сжимает
каменный святой.
Шли
из мест
таких,
которых нету глуше, —
прадеды,
прапрадеды
и пра пра пра!..
Много
всяческих
кровавых безделушек
здесь у бабушки
моей
по берегам Днепра.
Был убит
и снова встал Столыпин,
памятником встал,
вложивши пальцы в китель.
Снова был убит,
и вновь
дрожали липы
от пальбы
двенадцати правительств.
А теперь
встают
с Подола
дымы,
киевская грудь
гудит,
котлами грета.
Не святой уже —
другой,
земной Владимир
крестит нас
железом и огнем декретов.
Даже чуть
зарусофильствовал
от этой шири!
Русофильство,
да другого сорта.
Вот
моя
рабочая страна,
одна
в огромном мире.
— Эй!
Пуанкаре!
возьми нас?..
Черта!
Пусть еще
последний,
старый батька
содрогает
плачем
лавры звонницы.
Пусть
еще
врезается с Крещатика
волчий вой:
«Даю-беру червонцы!»
Наша сила —
правда,
ваша —
лаврьи звоны.
Ваша —
дым кадильный,
наша —
фабрик дым.
Ваша мощь —
червонец,
наша —
стяг червонный.
— Мы возьмем,
займем
и победим.
Здравствуй
и прощай, седая бабушка!
Уходи с пути!
скорее!
ну-ка!
Умирай, старуха,
спекулянтка,
на́божка.
Мы идем —
ватага юных внуков!
А твои каштаны дремучие,
Паникадила Весны,
Все цветут, как и прежде, могучие,
Берегут мои детские сны.
Я хожу по родному городу,
Как по кладбищу юных дней.
Каждый камень я помню смолоду,
Каждый куст вырастал при мне.
Здесь тогда торговали мороженым,
А налево была каланча…
Пожалей меня, Господи Боже мой…
Догорает моя свеча!..
Читайте также: 5 киевских театров: история и современность
Прекрасный Киев наш на вековечных кручах!
Многострадальному — хвала тебе, хвала!
Пускай сияет день, где ночь, как смерть, прошла,
Пускай блестит луна, где небо было в тучах!
За муки, за болезнь детей любимых, лучших,
За кровь горячую, что, как река, текла,
За все бесчинство их, за черные дела
Пускай падут от наших рук могучих!
Суд правый близится, настал расплаты час!
Не затупился меч, и светоч не погас,
И скорбь идет судить все преступленья злые.
А сыновьям родным, защитникам страны,
Несущим светлый день сквозь черный дым войны,
Наш Киев распахнул Ворота Золотые.
Київ
Наш Київ розіслався
На горах над Дніпром,
Садами заквітчався,
Мов дівчина вінком.
Його побудували
Брати, батьки, діди.
І славно захищали
Від лютої біди…
Я люблю тебя, Киев…
Я люблю тебя, Киев, наверное, странной любовью,
Я люблю твоих улиц совсем не славянский разрез
И верховную серость, и яркие краски низовья,
Дровяные реликты и вечнозелёный прогресс.
О, великое благо прописки, дающее право,
Оставлять отпечатки на камне твоих мостовых,
Хоть на время вписавшись в ещё не сожжённые главы
О пока ещё сложно живущих, но просто живых.
Я слаба и грешу, и порою пленяюсь другими,
Я бываю почти без ума от иной красоты,
Но всплывёт на фронтоне вокзала короткое имя,
И уносятся Лыбедью в Лету чужие черты.
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів… острів Тугорханів…
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев’яної Венеції.
Хрещатик
Наш Хрещатик славний
Урочисто вбраний:
Зацвіли каштани,
Громонять фонтани.
І машини крутять шини
Без упину, без упину…
Виринають пішоходи
Із підземних переходів:
Всі такі величні,
Всі такі столичні.
Місто Київ молодіє
І хрещатиком радіє.
Початки Київа
Над Дніпром широким, вільним,
Де луги й степи цвіли,
Наші прадіди поляни
Оселились і жили.
Хлібороб робив у полі,
Пас пастух корів, овець,
З луком, з стрілами гнучкими
По лісах ходив ловець.
Пишно квітла Україна,
Повна всякого добра.
Як в раю, жили поляни
Понад хвилями Дніпра.
Все своє вони любили,
Шанували і чуже,
Хай, мовляв, Перун і Волос
Всіх від лиха стереже.
А коли сусід лінивий
Заздрив силі багача,
Вміли наші показати
Обосічного меча.
І віки нога ворожа
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися полян.
…Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Лебідь — їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огороджений з боків
Ровом, мурами, валами,
Київ виріс і розцвів.
На сторожі коло його,
Наче батько, став Дніпро,
Наче батько сину, ніс він
З півдня й півночі добро.
І здавалось, Україна
Буде квітнути віки,
І здавалось, всі народи
Їй сплітатимуть вінки.
Ночі солов’їнії, ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Далі неозорії, київські сади,–
Друже незабутній, ти прийдеш сюди.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Стежки і доріженьки ген лягли у даль.
В парі ми любилися, серденьку жаль.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Нам би ще зустрітися в солов’їну ніч.
Теплі зорі київські сяяли б довіч.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Білі каштани,
Світлі огні,
Де б не бував я, —
Любі мені.
Київські ночі,
Зустрічі в саду —
В серці, куди не піду.
Гори високі,
Синь дніпрова,
Молодість наша
Вічно жива.
Київські ночі,
Зустрічі в саду —
В серці, куди не піду
Ми покохались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби
Кружать, здіймають
Крилоньки свої,
Наче ми в парі, в сім’ї.
Так воно стане,
Так воно є. …
Білі каштани,
Щастя моє.
Рідна столице.-
Ти моя весна,
Світла, погожа, ясна.
Київські ночі,
Зустрічі в саду —
В серці, куди не піду.
Читайте также: 10 самых необычных заведений Киева
Над Києвом сонце липневе блищить
Над Києвом сонце липневе блищить.
Тролейбус по вулиці Леніна мчить,
а в цьому тролейбусі їдемо ми,—
звичайно, із мамою, а не самі.
Зі мною улюблена лялька моя
у платті новому, в такому ж, як я.
А брат мій везе корабель з мотузком
і, мабуть, вважає себе моряком!
Ми швидко мчимо, обганяєм людей,
в вікно поглядаєм на стрічних дітей:
напевно, не знає ота дітвора,
що ми поспішаєм на берег Дніпра!
Обабіч каштани високі й стрункі
розкинули широко пишні гілки.
Тролейбус ліворуч звертає за ріг:
розлогий Хрещатик попереду ліг.
У вікнах будинків поблискує скло,
торік ще будинків оцих не було…
— Ну й гарні будинки!
На дах би я зліз —
з десятого поверху глянув би вниз!..
Хороший наш Київ, веселий такий!
І любо нам їхать в машині швидкій.
Та ось і зупинка. Виходьте, пора!
Скоріше, скоріше ходім до Дніпра!
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте также: Литературный Киев: 15 стихотворений про город […]
[…] Читайте также: Литературный Киев: 15 стихотворений про город […]
[…] Читайте также: Литературный Киев: 15 стихотворений про город […]